Львів пережив не одну епідемію, але церкви не закривали. І не будуть закривати - о. Павло Дроздяк

Львів пережив не одну епідемію, але церкви не закривали. І не будуть закривати – о. Павло Дроздяк

Кожен піст – це можливість для християнина змінити себе. У цьому йому допомагають три речі: піст, молитва та милостиня.  Як ними скористатися, що є найбільшою милостинею та має вагу золота? Чому варто обмежити своє перебування у соцмережах під час посту та чи зачинять церкви на карантин?

Про це та інше в інтерв’ю з керівником пресслужби Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ, капеланом Львівської міської ради, священником Архикатедрального собору святого Юра отцем Павлом Дроздяком.

– Що нам треба знати про піст?

– Мисливці мають гарну практику: перед полюванням вони постять. Це потрібно, аби на полюванні мати загострений слух, відчуття зору і щоби сприймати світ більш реально. Те саме і в пості. Для чого ми постимо? Щоби сприймати цей світ реально, щоби бачити більше, ніж ми бачили до того. А що ми можемо бачити більше? Кожен піст готує мене до чогось. В даному випадку піст перед Воскресінням готує мене пережити подію, яка відбулася раз, але – назавжди: Воскресіння Христове. Для того, аби зрозуміти що це Воскресіння означає для мене, я мушу себе приготувати. Є різні методи та інструменти, щоби себе приготувати до цього свята. Мова йде не лише про те, щоби прибрати помешкання, помити вікна та приготувати великодній кошик. А відтак сісти за стіл і заспівати «Христос Воскрес». Це – значно більші речі.

Бо кожен піст – це дорога мого преображення, метаморфози, коли я змінююсь, починаю думати над своїм життям, заглиблюватися всередину себе. Я розумію, що піст мене, як християнина, в певних моментах обмежує. Але це є добровільне обмеження. Ніхто мене не змушує до цього. І ось в час посту є добра нагода, щоби поставити собі певні завдання. І, перемігши себе, не тільки втратити, але і щось здобути. Бо ми в час посту зосереджуємося тільки на тому, від чого відмовляємося. А що ми здобуваємо?  Терпеливість, милосердя, любов.

Та найважливіше, що я вважаю для себе, як для священника, який також практикує піст, – перемогти самого себе. Кожен знає про свої недоліки та недоопрацювання, позбувшись яких, може почувати себе значно щасливішим. Тому час посту для мене, це добра нагода зрозуміти самого себе, що в моєму житті є таке, що я хотів би змінити.

Сьогодні, аналізуючи події, я звернув увагу на нашу нестриманість. Ми  відразу реагуємо на події, які трапляються довкола нас. Ми завжди знаходимо мільярд слів, аби дати оцінку тим чи іншим подіям. Ми дуже багато говоримо і дуже мало слухаємо. І через те, що ми багато говоримо, а мало слухаємо, ми входимо в простір, який не дає нам відчуття справжньої свободи; сатисфакції, того, що сказане принесло користь тому, хто мене слухає. Тому в час посту варто зупинитися, навчитися слухати. Слухати самого себе, людей, які є довкола мене. Дуже важливо в часі посту навчитися послухати свою сім’ю.

– Які обмеження під час посту вважаються найважливішими?

– Для того, аби піст пройти добре, маємо використовувати три найважливіших інструменти. Перший – це сам піст: обмеження у споживанні їжі, м’ясних трав, гучних забав та інших речей, які не личить робити християнину в цей час. До цього люди добровільно зобов’язуються. Нікого не можна насилу змусити постити чи виконувати речі, що запроваджує церква. Це є добровільний вибір.  Коли ми говоримо про Українську греко-католицьку церкву та час посту, то понеділок, середа та п’ятниця закликаються такими днями, щоби християни не вживали м’ясних та молочних страв.

– Чому саме ці дні?

– Церква вибрала їх як полегшення для людей. Піст не стосується дуже великої категорії осіб. Це – жінки при надії і ті, які годують немовля; особи пенсійного віку або недужі; ті, що важко працюють. Але ми розуміємо, що це дуже умовне визначення тих, кого стосується піст. Тому що кожен обирає для себе, особливо коли стосується посту, як їжі. Другий інструмент – молитва. В часі посту молитва є дуже особливою. 

Читати також:  YouTube змінить систему рекомендацій відео

Перший тиждень Великого посту ми звершували покаянний канон Андрея Критського. Я для себе називаю цей канон божественним великопосним камертоном, що задає тон цьому часу, в який ми вирушили. Це є час, який розповідає про гріхопадіння Адама, про історію, яку Господь Бог долав, щоби прийти до мене і визволити мене від всіх недоліків. Там є заклик:  «Ти, бачивши, душе, те все, і не змінюєшся. Чому ти не змінюєшся? Ти бачиш який шлях пройшов Господь задля тебе, щоби тебе спасти? Чому ти не змінюєшся?». Ця молитва дуже особлива в часі великого посту.

В соціальних мережах я бачив дуже багато порад, які молитви треба читати в час Великого посту. Будь-яке спілкування з Господом Богом – це вже є молитва. І кожен сам має свій ключ як він це реалізовує. Але є певна канва, яка дається мені, аби я не розпорошував свою увагу.

Для мене в часи посту є дуже гарна молитва преподобного отця Єфрема Сиріна. Вона вміщає в себе дуже гарні речі. «Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, владолюбства і пустомовства віджени від мене. Духа чистоти, покори, терпеливости і любови даруй мені, слузі Твоєму. Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата і сестру моїх, бо Ти благословен на віки вічні.» Ця коротка молитва включає абсолютно все. І коли ми говоримо про другий пункт, то ми говоримо і про тайну покаяння, про сповідь.

Сповідь – це є дар воскреслого Христа. Інколи дискутуємо з різною категорією людей, вони кажуть: «Я можу сповідатися і без присутності священника, я можу з Господом Богом віч-на-віч спілкуватися». Кажу: «Абсолютно. Це є не те що нашим правом, а нашим завданням: віч-на-віч спілкуватися з Богом». Але я маю почути, що Бог мене прощає. Я до сповіді ставлюся з великою особливістю і радістю. Сповідь – це не є момент допиту чи слідства. Сповідь уже є перемогою.

– А якщо до Вас прийшла людина з іншої конфесії чи віри, чи Ви її висповідаєте?

– Якщо ми говоримо про конфесійну приналежність та традиційні християнські церкви, то ділити тайну покаяння ми можемо. І дати цю тайну покаяння я можу. Є певні юридичні канонічні моменти, які слідують всім тим речам. Але я би не зациклювався на канонічному моменті. Якщо людина прийшла, то для мене вона не має конфесійної приналежності. Головне, аби у неї не було перешкод, щоби дати їй розгрішення від її гріхів. Перешкоди, це, до прикладу, коли людина живе на віру, у несакраментальному подружжі. Тоді ти не можеш дати розгрішення. Тому що сповідь вимагає двох елементів: жаль за гріхи і постанова поправитися. Людина за гріхи жаліє, але не має цієї постанови поправитися, тому що вона далі живе в несакраментальному подружжі.

І третій інструмент – це милостиня. Милостиня гріхам противиться. Той, хто дає милостиню, очищає себе, тому що звільняється від дуже багатьох речей. Одна з них – це гординя, яка проявляється в тому, що я бачу тільки себе. Наше суспільство має зараз дуже велику проблему. Я його називаю «короткозорим суспільством».  Ми бачимо тільки те, що перед очима. Далі ми боїмося або не хочемо бачити. А в час посту варто побачити тих людей, які потребують милостині.

Я вважаю, що сьогодні однією з найбільших милостиней, які ми можемо звершити, – подарувати своєму ближньому час. Ми зараз не маємо часу. Час є на вагу золота. Ми поспішаємо, ми не встигаємо. Ми розуміємо, що не можемо контролювати час. Тому я вважаю, що під час посту найбільшою милостинею є – подарувати час. Коли я подарую свій час своєму ближньому, це означає, що я починаю бачити його потребу.

Читати також:  Священики просять львів’ян молитися вдома

– Ви також закликали обмежити в піст використання соціальних мереж. Чому?

– Ми зараз перейшли у віртуальний цифровий світ. В одного з моїх приятелів відійшов у кращий світ батько. На його сторінці у соцмережі я побачив дуже багато хрестиків як співчуття. А коли я прийшов на парастас, то храм був порожній. І це питання: ці люди є зі мною віртуально, але чи мають вони час для мене реально? І чи я маю час для інших людей.

Ніхто не каже, що соціальні мережі – це погано. Це є досягнення людства, яку нам відкрив Бог. Але ми мусимо жити, спілкуватися, виходити на зустріч один одному.  Я раджу під час посту обмежити вживання соціальних мереж, аби подивитися, чи я не є від того залежним. Нічого не станеться, якщо я годину не подивлюся стрічку в Фейсбуці чи іншій соціальній мережі. Нічого не станеться, якщо я відкладу телефон убік і побуду зі своєю родиною.

– Багато вірян складають собі обітниці перед постом. Чи великим гріхом є недотримання цих обітниць?

– Я прошу, аби ми не сприймали Бога по-бухгалтерськи: оце я виконав, а це – ні, то ж мені мінус. Я ніколи не намагаюся поважити гріх. Є важкі гріхи, є – легкі. А коли говорити про постанову, ну то я шкоджу сам собі. Бо я постановив собі щось зробити, я йду до цього. І отут я помилився, отут – оступився, отут – впав. Що мені дає сили і наснаги встати? Це: «Боже, пробач мені, я хочу далі продовжити цей шлях». Іноді буває, що людині варто впасти. Тоді вона відчуває себе не всемогутньою. Господь не є експериментатором, який дивиться, чи витримаю я. Хтось обіцяє собі не палити цигарок під час посту. І от він йде і відчуває довкола запах цигарок. І це його мучить. Каже: «Боже, чому ти мене спокушаєш?». Ні, Бог тебе не спокушає. Ти є чутливим до того, від чого ти був залежним.

– Також Ви закликали у всіх храмах використовувати дезінфікуючі засоби, аби уникнути поширення вірусів. А якщо у країні запровадять загальний карантин, то церква його підтримає?

– Страх має великі очі. Страх робить людей неконтрольованими. І щоби його позбутися, треба знати правду. Треба слухати що говорять офіційні представники органів охорони здоров’я. І – виконувати їх.  Тому у вівторок зберуться всі священники Львівської  архиєпархії, аби це обговорити. Ми запросили пана Володимира Зуба (начальника управління охорони здоров’я Львівської міської ради, – ред.),  аби він роз’яснив правильну поведінку під час епідемії. Бо ми вже пережили не одну епідемію. Якщо ми скажемо, що ми закриваємо церкви, то це означатиме панічний страх. Ми не боїмося поширення вірусу, ми вживаємо всіх заходів, аби людина, яка хоче молитися, мала можливість це зробити.   

Ми не говоримо про спеціальні служби, тому що в наших храмах вже давно є інтернет-трансляції літургій. Це вже не є щось, що ми будемо зараз впроваджувати. Архикатедральний Собор Святого Юра має цілодобову онлайн-трансляцію з різних куточків храму.

– І на завершення. Яке Ваше ставлення до високосного року?

– Це є забобони, фольклорні надумування про нещасливий високосний рік. Я чудово себе почуваю. Я вінчався у високосний рік. Я чудово душпастирюю. Для мене кожен рік – це рік Божий.

Коментувати

626 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up