театр Марії Заньковецької

Театральне сектантство у Львові

Змагання Федора Стригуна за посаду в театрі стає схожим на боротьбу Філарета за верховенство у ПЦУ

Львів театральний штормить. Але хвилі емоцій спричинила не якась нова скандальна вистава, а трудовий конфлікт у театрі імені Марії Заньковецької. Там, як вам, мабуть, уже відомо, адміністрація не продовжила контракт із головним режисером Федором Стригуном. Йому нещодавно виповнилося 80 років. Але він не хоче поступатися місцем біля керма театру. І шукає підтримки серед колег-акторів, шанувальників та союзників у владі.

А позаяк шанувальників самого Федора Стригуна у Львові є не менше, аніж поцінювачів театрального мистецтва загалом, то дискурс щодо його звільнення подається якось емоційно і однобоко, з постійним киданням каміння у бік тих, хто, буцім, зловмисно кривдить поважного і шанованого актора та режисера.

Інші ж – скептично посміхаються і мовчать. З поваги до Стригуна, його досягнень та віку.

Я уперше побачив і почув Федора Стригуна ще на початках 80-х років минулого століття. Він якось завітав у гості до львівських письменників на їхню передноворічну «Останню сторінку». На таких імпрезах літератори зазвичай зачитували найновіші поезії та уривки прози. Надавали слово й гостям, серед яких були художники, актори та обов’язково – «наглядач» від обкому компартії.

Читати також:  Міністерство освіти фінансуватиме морську науку: оголошено конкурс проектів

Пригадую, що слово взяв і Федір Стригун, вже тоді уславлений актор. Він артистично зачитав вірш Бориса Олійника «Я – комуніст».

Мій сусід, письменник, скрушно похитав головою і тихо сказав: «Цей знає, що і при кому читати». Наглядач з обкому компартії був задоволений. Ми ж, молоді письменники, здивовані.

Згодом я багато ходив у театр, передивився увесь тодішній репертуар заньківчан. Захоплювався і роботами Федора Стригуна, який не дозволяв сповзти колективу до рівня «совка», зберігав і примножував здобутки українського театру.  

Відтоді минули десятиліття. Вже постаріли молоді режисери, які прийшли працювати у театр, де завжди був головним режисером Федір Стригун. Так само постаріли і його глядачі. Театр, хоч і не страждає від порожніх залів, але вже давно не зблискує яскравими, гучними виставами. Молодь не рветься на його вистави, так як вона ходить сьогодні дивитися українське кіно. Тому потрібні зміни. І не лише декорацій.

Читати також:  На Львівщині визначать населені пункти з найкращим благоустроєм

Зрозуміло, що такі зміни дуже болять. І найбільше – людям, які віддали усе своє життя театру.

Але де ж вихід?

Адже театр ім. Марії Заньковецької – не авторський театр. Він не приватизований, бо належить державі. Статус національного забезпечує йому бюджетне фінансування. Його актори мають високі зарплати. І діяльність театру (у тому числі укладання угод з акторами та режисерами) регулюється чинним законодавством.

За великим рахунком, наші актори і режисери у таких театрах – державні службовці.

Однак у декого із нас є схильність трактувати значущі посади – як довічне посадництво.

Тому змагання Федора Стригуна за посаду в театрі стає усе більше схожим на боротьбу патріарха Філарета за верховенство у ПЦУ.

І на це боляче дивитися.

Василь Терещук

Коментувати

563 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up