Мурал «Михайло Грушевський» на вул. Січових Стрільців

Сьогодні день пам’яті Михайла Грушевського

Сьогодні, 24 листопада, українці відзначають день пам’яті Михайла Грушевського – голови Центральної Ради Української Народної Республіки, історика, організатора науки, політичного і державного діяча.

85 років тому відійшов у вічність Михайло Грушевський (1866-1934) – Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897–1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894–1914), автор понад 2000 наукових праць, художніх творів.

Грушевський і Львів

Два десятиріччя його життя та діяльності пов’язані з містом Львовом.

«Про план заснування катедри руської історії в Львівськім університеті (потім сю справу покрутили і вийшла «катедра всесвітньої історії з особливим оглядом на Східну Європу») я довідавсь в 1891 р. від проф. Антоновича. Проф. Антонович при тім пояснив, що для сієї катедри рефлектують на нього, що він, одначе, не почуває в собі енергії до роботи на новім ґрунті, що в Галичині нема місцевого кандидата, тому треба, щоби хтось з України піднявся сього, і що, на його думку, повинний се зробити я. Я заявив згоду, бачачи в тім патріотичний обов’язок… У Львові, як мені відомо, рефлектовано і далі на проф. Антоновича. Коли не помиляюсь, 1893 р. катедру креовано; університет поставив терно: на першім місці проф. Антоновича, на другім мене, на третім д-ра Мильковича (тепер професора Чернівецького університету); на початку осені 1893 р. удавалися в сій справі до проф. Антоновича, але він рішучо відмовив… На сім справа скінчилась; не дістаючи дальших відомостей, я приготовлявсь до доцентури в Києві, аж на початку грудня приїхав до Києва д. Барвінський і, побачившись зі мною, сказав, що справа розбивається на моїм жаданні зістатись в російськім підданстві. Я сказав, що не знав сього, і на жадання його написав, що коли російське правительство дозволить, я готовий перейти в австрійське горожанство. Після того, в квітні 1894 p., мене заіменовано звичайним професором до Львова», – писав науковець про перипетії свого залучення до роботи у Львівському університеті ім. Цісаря Франца І.

Читати також:  Міністр культури нагородив працівників музею Михайла Грушевського

12 жовтня 1894 року Михайло Грушевський прочитав свою інавгураційну лекцію у головному корпусі університету на вул. Св. Миколая (тепер Грушевського), 4. Він очолював у Львові кафедру всесвітньої історії з спеціальним оглядом на історію Східної Європи до 1914 року.

Ще 1893 року майбутній професор став членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (НТШ), а у 1897–1913 роках був головою НТШ.

Ярослав Дашкевич писав: «Грушевський був ініціатором переведення товариства на виключно наукові рейки – для цього у 1896 р. був опрацьований проект нового статуту, за прийняття якого та остаточне перетворення товариства на наукове йому довелося боротися до 1898 р. Він не лише переобраний (у 1897 р.) голова товариства, його почесний член, голова Історично-філософічної секції та Археографічної комісії, але й цілком реальний (отже – з олівцем у руці) редактор «Записок НТШ», для яких добився регулярної періодичності, «Етнографічного збірника», «Історичної бібліотеки», «Жерел до історії України-Руси» та інших наукових серій» ².

Професорові доводилося займатися питаннями матеріального забезпечення діяльності НТШ, забезпечуючи субсидії через галицьких і віденських політиків та пожертви доброчинців (переважно від заможних людей з Наддніпрянської України).

У 1898 році був виданий у Львові перший том “Історії України-Руси” – головної наукової праці М.Грушевського. Разом із тим за львівське десятиріччя були написані сотні статей, рецензій, історичних праць, літературних студій, художніх творів, ділових і юридичних документів.

Переслідування і вбивство

У березні 1931 року Грушевський був звинувачений в українському буржуазному націоналізмі й керівництві підпільною антирадянською організацією і висланий до Москви під чекістський нагляд.

Хворого вченого залякували й усіляко шантажували, зокрема, погрожували ув’язнити його доньку Катерину. І все заради того, аби він «зізнався» у не скоєних злочинах.

Згодом справу начебто закрили, але пильного стеження за науковцем не полишали.

Помер Грушевський 24 листопада 1934 року у російському курортному Кисловодську від сепсису через три дні після операції з видалення фурункула. Операцію провів лікар місцевої лікарні, котрий, навіть, хірургом не був, перед цим відмовивши Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом.

Читати також:  Міністр культури нагородив працівників музею Михайла Грушевського

Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРР вмістила повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академіка Грушевського М. С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила: Поховати академіка Грушевського М. С. в столиці України – Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону утворити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім’ї академіка Грушевського М. С. персональну пенсію 500 крб. на місяць».

Ховали небіжчика 29 листопада. З похорон Грушевського чекісти зробили фарс, вдало скориставшись нагодою для чергового піар-ходу у власних інтересах, представивши українського вченого «радянським академіком», що визнавав і всіляко підтримував соціалістичний лад.

Але зовсім скоро ім’я науковця й політика викреслили з вітчизняної науки та історії, а праці заборонили, запроторивши у спецфонди. «Сталінська» енциклопедія, відкинувши будь-які хитрощі, прямим текстом писала, що Грушевський «…историк буржуазно-националистической буржуазии, непримиримый враг Советской власти…».

Його звинувачували в усіх смертних гріхах, зокрема й у тому, що був пов’язаний з Габсбургами і мріяв створити українську монархію під німецьким протекторатом, а всі його наукові праці – фальсифікація історії. Більшовики розправились з Грушевським по повній, і як вони, певно, думали, назавжди.

Але радянська імперія рухнула і відбулось повернення вченого – науковими працями, дослідженнями, меморіальними дошками, пам’ятниками, музеями.

А в столиці з’явився ще й мурал з Грушевським – величезний портрет ученого зображено на стіні будинку за адресою: вул. Січових Стрільців (колишня Артема), 75.

За матеріалами ЗМІ

На фото – Мурал «Михайло Грушевський» на вул. Січових Стрільців, 75 (Київ) 

570 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up