ВетНамет

Ветеранська література: субкультура чи українські Ремарки? Діалоги з книжкового форуму

Однією з новинок цьогорічного Книжкового форуму у Львові став Ветеранський намет. Тобто, намет, під куполом якого зібрано книжки, написані ветеранами російсько-української війни, волонтерами та біженцями, яких тепер називають внутрішньо переміщеними особами.

Як повідомив ІА Syla.news один з організаторів Ветеранського намету, учасник бойових дій та автор книжок Юрій Руденко, всього зараз ветеранами цієї війни в Україні видано понад 500 книг. У Львові представлено лише 80 найменувань. І представляти їх будуть десять авторів.

Олександр Терещенко
Олександр Терещенко

За словами заступника міністра Міністерства у справах ветеранів Олександра Терещенка, в Україні досі не вироблено визначення ветеранської літератури як явища.

– Коли ми тільки почали підтримувати ветеранські книги та заходити на книжковий ринок згуртовано, нам почали казати, що такого явища як ветеранська книга – не існує. Що чиновники не можуть сказати, хто з нас український Хемінгуей чи Ремарк. Казали: нехай спочатку критики почитають та скажуть свою думку. На жаль, літературні критики побоюються критикувати ветеранську літературу. Наразі склався стереотип, що те, що пишуть ветерани, не може бути професійним. Цю літератури навіть називають своєрідною субкультурою. Але я вважаю, що це важливо, тому що це – першоджерело. Мені було б набагато цікавіше почитати спогади Алєксандра Матросова чи когось з тих, з кого зліпили героя, ніж те, що про них написали. Прочитати спогади звичайного воїна, який пережив це все, ніж письменника, який написав це з чиїхось слів, – каже він.

Водночас «кіборг» Олександр Терещенко є автором автобіографічної книги  «Життя після 16:30». 16:30 – це час, який написав на його тілі лікар у Донецькому аеропорту, після того, як наклав на пораненого бійця жгути і пов’язки. Тоді, під час бою, в приміщення, де знаходилися «кіборги», залетіла ворожа граната. Олександр схопив її з наміром викинути. Але не встиг. Від вибуху він втратив око, обидві руки та зазнав ушкодження внутрішніх органів. І саме про те, як йому живеться після поранення, він і пише в книзі, з гумором описує ситуації, в які йому доводилося потрапляти, і як він з них виплутувався.

– Можу сказати, що життя склалося не гірше, ніж до поранення. І я це не раз говорив хлопцям. Відразу після поранення я кричав, щоби мене пристрелили, що я не хочу так жити. Але, як з’ясувалося, навіть після важкого поранення життя не закінчується. Звісно, ти не можеш жити так, як жив раніше. Але я працюю, я роблю важливу справу, – говорить заступник міністра.

Читати також:  У Львові відбудеться 26 Форум видавців

Він зазначає, що його книгу читають. І – не критикують, на жаль.

– Особливої критики ветеранської літератури немає. Мою книгу поки що не критикували. І я розумію, що така точка зору неправильна. Читачі, певно, думають: людина без рук написала книгу, то чого його вже критикувати. Мені це не подобається. Я навіть фотографію на книгу свою дав довоєнну, де я з руками, щоби книгу купували не тому що я без рук, а щоби зацікавилися тим, що я пишу, – закликає критиків бути сміливишіми «кіборг».

Друга частина його книги про життя після поранення вийде друком вже наступного року.

Дві книги – історія першого року російсько-української війни

Юрій Руденко, автор книжок «Психи двух морей» та «Свет и кирпич» зізнався, що до війни жодних книжок не писав. Першу він почав писати вже на війні.

– Я в інтернеті почав спілкуватися з людьми з-за кордону. І для мене стало новиною, що за кордоном події в Україні сприймаються зовсім не так, як воно є насправді. Коли я жартую, що «щас я захаваю рускоговорящего младенца, а потім закусім снєгірямі», то вони це сприймають серйозно. Тоді я зрозумів, що це все треба пояснювати. Це і переродилося у дві книжки, – розповідає він.

Юрій Руденко, ВетНамет
Юрій Руденко

Дві його книжки – це історія першого року російсько-української війни від Майдану і до фіналу дебальцівської баталії, але написана у форматі пригодницького роману, щоби цивільним було простіше сприймати. Всі події, відображені у книжках, реальні. Але книги написані російською мовою.

–  За кордоном мешкає велика кількість російськомовних осіб, які будуть дивитися або «Раша тудей», або – нічого. Саме для них я і писав. Я чітко розумів, де моя аудиторія. І це була своєрідна контрпропаганда. Завдання я виконав. Мої книжки є на окупованих територіях, в Москві та аж до Владивостока, – каже Юрій Руденко.

Читати також:  Львівський Форум видавців: хто має право на безкоштовний вхід

Автор книги «Військовий непотріб», учасник бойових дій Василь Паламарчук написав про своїх побратимів.

– У 2014 році, коли нас скерували на війну, наші родини прийшли до нашого командування, щоб дізнатися де ми і що з нами. І комбриг нашої бригади сказав таке: «Я на війну взяв всякий військовий непотріб. І користі з нього не буде». З того часу 28 бригада тримала свою назву – військовий непотріб. Ось і книжка про нас, звичайних людей, мобілізованих, які до того навіть зброю ніколи в руках не тримали, – згадав він.

Василь Паламарчук, ВетНамет
Василь Паламарчук

Він переконаний, що ветеранам варто видавати свої спогади. Тому що це потужна психологічна реабілітація. Але вони не хочуть. І навіть ті, хто видав одну книгу, відмовляються продовжувати писати.

– Ветеранська література – не популярна тема. Нещодавно нам сказали: «Ви вже задовбали своєю війною. Це – не тренд, це – не модно. Ви нам не потрібні», – зізнався Василь Паламарчук.

Мрію, щоб хтось зняв фільм про прифронтові лікарні

Волонтерка лікарні в Артемівську (нині – Бахмут) Олена Лавренко привезла книгу «Мій фронт». Через її руки пройшли всі поранені бійці дебальцівського напрямку.

– Спочатку я просто щодня записувала свої думки або історії, які розказували мені поранені бійці. І з часом їх назбиралося багатенько. І в певний момент я зрозуміла, що якщо я їх не видам зараз, то не видам ніколи. Я стала помічати, що люди байдужіють до війни. Але зараз, коли зібрався докупи Ветеранський намет, то я думаю: «Яка я молодець, що не викинула своїх записів». Я мрію, щоби хтось зняв фільм про прифронтові лікарні, – тішиться вона.

Олена Лавренко, ВетНамет
Олена Лавренко

Водночас, ветерани пишуть не тільки про війну. Вони пишуть вірші, оповідання, повісті та романи, які не мають жодного стосунку до війни. Навіть казочки.

Маріанна Попович, Syla News

195 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up