Словник доби. Місто

Місто – від «місце». Місце, де ми живемо, гніздимося, яке вимощуємо, вибудовуючи у просторі комунікативні мости. Бруком і мощами мостимо дороги. Дороги цивілізації. Як от Аппіа Антіка чи Фламінія…

Це – Рим. Вічне Місто. (Може, тому дороги збереглися й їхні назви). «Град, город» – від «огороджувати», щоб оберегти цінне, найдорожче. Територію роду. Сакральний простір, формований громадою містян впродовж віків.

Осмислити місто. Скажімо, в історичному вимірі. (До слова, протоміста виникли 8 –10 тисяч років тому…). У провіденційній ретроспективі місто можна розглядати як місце вигнання. Воно замінило сакральний простір раю. Тому місто пов’язують з Боговідсутністю, незахищеністю людини, отже, зі стражданнями.  Від біблійних пророків, які завзято таврували Єрусалим і Вавилон, до сучасних інтелектуалів місто постає як «звір», «блудниця». Показово повчальні й печальні долі Вавилону, Содому і Гомори.

З  тих біблійних часів місто формується і розуміється як ритуальний центр – місце жертвопринесення. На міфопоетичному сприйнятті міста як вівтаря, зокрема, акцентував культуролог В. Топоров. Міста мають «свій центр, помічений жертвою, де відбувається універсальний обмін: найдорожче, найчистіше, невинне, безгрішне віддається божеству на вимін благополуччя спільноти, міста, краю».

Люблю міста, у яких найдавніші артефакти, історія уживаються з сьогоденням, які упричетнюють тебе до вічності. Власне, як на мене, Рим є ідеальним зразком такого «місця». Грецькі «поліси» і римські «цівіліс» – матричні цивілізаційні простори, формувалися в контексті розуміння і відчуття суголосності, гармонії з людиною і Небесними Сферами. Епоха Ренесансу породила концепцію «ідеального міста» (città ideale). Барокова доба екзальтувала міський простір. Хоча первісне відчуття гармонії з космосом втрачалось. Все ж, християнські храми об’єднували простір, скеровуючи стремління до Вишнього, конкретизуючи сенси на єднанні з Творцем.

З ренесансної доби простір міста формується навколо Ратуші – владного центру прийняття рішень. Ринкова площа, пошта, банки – сакральні невралгічні центри сучасного життя. (Впізнавально для львів’ян!)  

Осмислити місто. Його ідентичності. Місто як сума ідентичностей. Усвідомлювати його, зокрема, як тяглість історичних миттєвостей, які формують пам’ять про пов’язані з нами і нашими предками події чи матеріальні спадки.   Сенсова капілярність минулого, спрямованого у майбутнє. Майбутнє.

Маленькі міста – ближчі до роду, до людей. Мабуть тому Гітлер оголосив їм війну: «Ніяких «рідних містечок», а лише найвеличніше з того, що ми мали з часу Єгипту і Вавилона». Гітлерівці розглядали міста, зокрема, як простори для військових парадів та цивільних демонстрацій, а також меморіальних комплексів полеглим германцям. Лєнін-Сталін і компанія мали аналогічні бачення і не менш ненавиділи оті «милі містечка». Хоч роками, вишиваючи Європою, жили саме у них. І плекали людиноненависницькі плани: вибудувати апокаліптичний простір світлого майбутнього – величезний суцільний гулаг. Мислителі й архітектори потустороннього.

 Нині пересічний містянин, звичайно, не заморочується глибинами генези чи семіотики міста. Крокуючи вулицями, осягає місто на смак, звуки, на дотик-запах… Воліє робити це беззусильно. Осягати своє урбаністичне довкілля: ранкове прибирання вулиць, запахи кави, шоколаду, хліба, чиїсь погляди, сміх, шум дощу… 

Однак осягнення – на тлі апокаліпсису, час якого активно наближують адепти руского міра…  безтурботним бути не може.  Війна на Сході (насамперед Схід України, але ж і біблійні міста Сирії, де гинуть безневинні люди, діти), мабуть-таки, сягнула глибин космосу (макро і мікро), сягає нутряних рецепторів кожного. Сім’ї, роди, країна вимінюють найдорожче. Кров жертовна волає.

Гряде час і опуститься з неба – Небесний Єрусалим, у якому «врага не буде супостата», ні «безвірних, і мерзких, і убивників… і лжеців… І не ввійде до нього ніхто, хто чинить мерзоту і лжу…».  Новий град – « житло Бога з людьми,…   і сам Бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті більше не буде… ». Хочеться вірити. Потреба є вірити. А поки що смерть жнивує, і скорбота примножується,… 

P.S. Все ж, надворі – 21 століття. І міста як місця жертвоприношень – це не тільки архаїка, але – злочин. Проти людства. Звичайно, воліється, крокуючи вулицями, осягати   запахи кави, шоколаду, хліба, чиїсь погляди, сміх, шум дощу…

Шануймося!

Володимир Карачинцев, для Syla.news ______________________________________________________________________________  Про автора

Володимир Карачинцев – український поет, дипломат, культуролог, лауреат міжнародної літературної премії ім. Григорія Сковороди “Сад божественних пісень”. Автор книги есеїв “Італія – стан душі”, книги поезій “Хромосоми” та “Видименевидиме”, перекладів з італійської, французької, норвезької мов. Член-кореспондент літературної академії Маларме (Франція).

-------
Loading...
322 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up