Словник доби. Постправда

«Рost-truth» – «постправда» – «недостовірна інформація; обставини, за яких об’єктивні
чинники мають менше впливу на формування громадської думки, ніж емоції і особисті
переконання». Після того, як 2016 року це слово було визнане Оксфордським словником
словом року, воно дедалі активніше увіходить у лексикон вітчизняного політикуму,
журналістів, студентів.

Тогоріч це слово набуло актуальності на тлі дебатів щодо референдуму про Брекзіт і виборів
президента США. За кілька років воно наростило популярність в зв’язку з скандалами,
пов’язаними з активним втручанням російських спецслужб у американські вибори 2016 і
2018 р.р.. Можливість втручання «забезпечили», зокрема, соціальні мережеві системи, які
стали на Заході всеосяжними. «Полегшила» таку можливість і «рутинізація» політичних
дискусій, чим понижалася довіра виборців до політичної системи (чи до євроінституцій у
випадку Брекзіту). Загалом, зріс поріг толерантності громадської думки до неправдивих і
бездоказових тверджень. Люди схильні вважати правдоподібними речі, які відповідають
їхнім розумінням, схильні пошуковувати «близьку» їм інформацію у морі новин. Тому
препаровані фальшиві повідомлення не отримують належної оцінки, сприймаються поза
раціональним аналізом.
Термін «постправда» має кілька претендентів на батьківство. Один з них Стів Тесіч, який
1992 року вжив цей термін у коментарях про війну у Перській Затоці. 2004 року слово «post-
truth» увійшло у глобальний обіг з виходом книжки Ральфа Кіза Ера постправди.
Звичайно, аналогії постправді можна віднайти і у попередніх часах. До слова, ситуаційний
контекст геніально описав письменник, знавець тоталітарних режимів Джордж Орвелл у
непроминальному творі 1984.
Нині це слово сприймається не тільки як звичний компонент політичного наративу, а як
загальна характеристика доби. «Ми увійшли в добу постправди» – красномовний заголовок
листопадового (2018) числа газети The Independent. «І нема вороття». Саме так.
Доба перегляду констант, діючих норм, угод. Доба війни розумінь. Лукава війна наративів.
Гарячі воєнні акції розпушують грунт для сприйняття свого наративу, для закріплення
потрібного образу світу. Тобто, неадекватної картинки реальності. Виглядає, що у кожного
свої лекала постправдивості. Хоча щодо неї природніше, простіше було б сказати без
еуфемізмів: брехні і облуди.
У парадигмі постправди – гібридна війна РФ на Сході України. Для нас – визвольна,
вітчизняна, для них – начебто йдеться про захист імперського, міфічного руського міра
іхтамнєтами. Дарма що правда одна. У цьому віртуальному світі усе: факти, фейки, причини,
наслідки, грішне і праведне – змішується. Правдиве і фейкове отримують одинаковий статус
– незалежної позиції, громадської думки. Усе має однакову вагу, значимість. Жертва
урівнюється з насильником. У пресу інколи просочується якась інформація (частина

начеправди?) про реалії формування постправдивого світу. І вона теж розмивається
потоками іншої інформації.
Можливе – усе. Для цього плодяться фабрики ботів, мільйони фальшивих акаунтів,
структури на зразок Cambridge Analytica…Ім’я їм – легіон. Олжа в одежі і статусі правди,
помножена на можливості ЗМІ, передусім соцмереж, стає домінуючою. Вона програмує
наше майбутнє. Правда стає секонд-хендом. Нівелюється. Політика і етика – не
перетинаються. Мораль і цінності стають релятивними. Фейк поширюється як вірус.
Системно творена фейкова інформація становить реальну загрозу глобальній безпеці держав,
основам демократії, свободі. Усе можливо?
Небуденне відбулося днями у Москві. Історико-документальний департамент МЗС Росії
оприлюднив радянські оригінали Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною від 23
серпня 1939 року і таємного протоколу «о разгранічєніі сфер обоюдних інтєрєсов в
Восточной Европе». Так званий пакт Молотова-Ріббентропа. Факт його існування Кремль
досі категорично заперечував у традиційній манері іхтамнєтизму. (Чим не черговий меседж
Трампу щодо вожделенного поділу сфер впливу?) Типова постправда московського розливу.
Інформація як провокація, препарування фактів, психонейронне зомбування, маніпуляція –
характерні ознаки постправдивого наративу доби.
Маніпуляцію свідомістю мас медійними засобами досліджував канадський фахівець з
культури і комунікацій Маршалл Маклуен (1911-1980). Автор концепції  глобального села.
Він вивчав, зокрема, приховані форми впливу на масову свідомість різних форм масової
комунікації: реклами, телевізійних програм, кіно тощо. Критично оцінював масові медіа і,
зокрема, їхніх власників передусім з огляду на застосування маніпуляцій. Тому прогнозував
невтішні перспективи людства.
Від захоплення можливостями медіа у своїх перших роботах («Галактика Гутенберга» і
«Медіа як розширення людини»), виходячи з власних ідеалів християнського розуміння
глобального села, Маршалл Маклуен перейшов до критики електронної уніфікації людства,
зрозумівши напрямки і завдання розвитку комунікаційних технологій. Він вважав, що вони
можуть призвести до «паралічу мислення» і тотального упокорення мас.
1974 року у листі до часопису Торонто стар він попереджав, що електронна цивілізація
створює умови, за яких людське життя «відіграватиме роль плісені». Окреслював цю
цивілізацію як «нечестиву і шахрайську», називав її «гидким уособленням Антихриста». Він
порівнював медіаконтент з «сочистим шматком м’яса, яким злодій відволікає сторожового
пса сумління». І вважав, що Перший світ (Захід) «пливе в трибальне несвідоме».
У результаті він – один з чільних гуру, сурмачів і пророків доби інформаційної і цифрової
революцій, виявився за життя недооціненим. Мабуть, невипадково. Зрештою, розвиток
інтернету і нових ЗМІ вніс корективи у сприйняття його ідей, важливих для розуміння
розвитку сучасної цивілізації. І нині його перестороги додають аргументів аби замислитися
над впливами ЗМІ, зокрема, соцмережевих комунікацій. контрольованих і маніпульованих,
на колективну свідомість. І наше майбутнє. Формування домінантних моделей
самоусвідомлення, кодування глобальної колективної свідомості відбувається на наших
очах.
У контексті глобального протистояння постправдивості визначальними для нас тут і зараз
будуть парламентські вибори. Траєкторія, яких має провадити до суспільного оновлення.

Зокрема, до організованого спротиву і подолання системи корупції. Боротьба з нею досі
відповідала вищеокресленій суті доби постправди. До слова, Маклуен скептично оцінював
можливості морального спротиву. Він стверджував, що коли тенденція має загальний
характер і напрям, спротив лише забезпечує їй прискорення швидкості. Впливати на неї
неможливо в процесі участі у спільному русі. Змінити потік можливо лише рухаючись
наввиперед течії. Тоді матимемо шанс спастися. Винайти, можливо, щось краще взамін.
Втім, найсильніша зброя проти постправди – правда. Правда – це Бог, повчали апостоли.
Не цураймося правди! Шануймося!

Володимир Карачинцев, для Syla.news
___________________________________________________________________________________________                                                                                                                                          Про автора

Володимир Карачинцев – український поет, дипломат, культуролог. Автор книги есеїв “Італія – стан душі”, книги поезій “Хромосоми” та “Видименевидиме”, перекладів з італійської, французької, норвезької мов. Член-кореспондент літературної академії Маларме (Франція)

104 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up