Словник доби. Перемога. Пам’ять

Місяць травень має і матиме свої сталі конотації.  Закінчення світової бойні. Знищення гітлерівського звіра у його лігві. Десятки мільйонів жертв. Кому? За що? Україна була чи не найкривавішим полем битв. Смерть, яка запанувала на наших землях з часів Першої світової, громадянської воєн, боїв за державну незалежність 1917-1921 р.р.,  набрала наснаги і розмаху у період сталінських репресій,  антирежимного селянського спротиву, Голодомору, власне Другої світової 1939-1945 р.р., антирадянського партизанського руху аж до кінця 1950-х, забрала життя десятків мільйонів. Значна частина світових лідерів і банкірів успішно асистувала партнерському тандему Гітлера-Сталіна у реалізації бойні небачених масштабів, у якій українці були приречені виконувати роль жертовних ягнят.

Після війни народи переможці – американці, британці, французи побудували взірцево економічно розвинуті держави. Ба переможена Німеччина і країни сателіти – Італія, Японія та інші, позбувшись антилюдяних цінностей, зуміли провести демократичні суспільні реформи, піднялися до стандартів добробутного життя розвинутих держав.

Звичайно, у цих країнах відбулися спільнотні покаяння, ментальне очищення від суспільної олжі і облуди, ідеологічної маячні і мракобісся. Радянське суспільство натомість продовжило путь за сталінськими дороговказними заповітами. Основна ж (за жертвами) держава-переможець, спорудивши берлінський мур, знову загнала свій народ у стійло ГУЛАГу, народи країн-сателітів – у соцтабір. Показово, поняття “табір” було визначальним форматом  організації суспільного буття реального соціалізму: концтабір, піонертабір, табір відпочинку, табір виправно-виховних робіт тощо.

Після нетривалої радості параду перемоги у Москві та щирих проявів суспільної вдячності воїнам-визволителям, батько народів підло резюмував: “пабєдітєлєй судят”. І потяглися ешелони з фронтовиками у Сибір. В очах вождя, їхня провина була у тому, що вони бачили інше життя, ситу неколгоспну Європу. І чим ще можна було настрашити людей, які повернулися з пекла війни? Інвалідів війни теж прилаштували на Соловках. А у 1947 році Сталін взагалі відмінив святкування перемоги. Свято перемоги  відновив “малозємєлєц” Брежнєв, передусім ради власного піару – “народ заслужив”. Однак, як виявилося, “заслужене” обмежилось дефіцитом товарів, правди, ідеологічним зашморгом, байдужістю до ветеранів. Натомість реальний убивця фронтовиків генсек Сталін на чолі політбюро партії знову ставав автором перемоги.

Нинішній кремлівський режим, ностальгуючи за сталінськими часами і технологіями його владної системи, доводить, що є достойним правонаступником упиря. Є і ноу-хау. Так  перемогу і пам’ять про неї було приватизовано. Раптом виявилося, що перемогу над нацизмом отримано завдяки росіянам, а українці – це бандерівці і фашисти й існують аби разом з американцями влаштовувати пакості росіянам. Кремлівські пропагандисти відкрили світові очі на “звірства” “жидобандерівської хунти” у Києві. Принагідно світ дізнався також про великий вклад у справу перемоги індусів, монголів і зимбабвійців. За останнє десятиліття технології промивання мізків через зомбоящик значно перекрили досягнення Кашпіровського і Чумака. А реалії, у яких практикуються паради 4-10-літніх дітей, вбивають політичних опонентів під стінами Кремля, потішаються святопереможними гаслами на зразок “Сьогодні Крим, завтра Рим!”, промовисто засвідчили симптоми суспільного нездоров’я сусідів. Усе це стало ідеологічним фундаментом кривавої агресії проти України.

На тлі цинічної політики Кремля новобраний президент України В.Зеленський слушно реплікував запоребриковому лідеру на його словоблудіє щодо общескрєпності, що нині “общєє” у нас тільки кордон.

До слова про участь українців у Другій світовій війні. Бездержавні на той час українці воювали у лавах червоної армії (8 мільйонів), у складі армій союзниць антигітлерівської коаліції (США – 80 тисяч, Канади – 45 тисяч, Франції – 5 тисяч), у польській армії (120 тисяч), у складі німецького війська та допоміжних структур (150 тисяч). Український визвольний рух (УПА і мережа підтримки) охоплював близько 500 тисяч. На жаль, ця війна, як і Перша світова, була для українців почасти братовбивчою.

Тож для України важливо нині консолідувати спільнотні уявлення про минуле, зокрема, про Другу світову. Ця війна стала для українців непомірною платою за нездатність зберегти свою державність у 1917-1921 роках. Вона і досі використовується російською пропагандою для роз’єднання українців. Не випадково одним із головних елементів її символіки стала т. зв. “георгіївська стрічка” часів російської імперії, яка закріплює поділ на свій-чужий. Або ж суто пропагандистська спекулятивно-провокативна акція “бєсмєртний полк”, під час якої люди носять портрети невідомих осіб, видаючи їх за загиблих на війні родичів. Без покаяння за сотні тисяч загиблих бійців, які бездарні і бездушні радянські “стратеги” гнали у м’ясорубку війни (бо ж баби єщо нарожают), за мільйони жертв режиму, без правди про “велич” імперії, зокрема, про війну Росія приречена на повторення трагедій. Власне ця “полкова” акція спрямована на забуття причин і винуватців трагедії, а не на вшанування пам’яті. Приховування правди про “неблаговидні” сторінки війни – від співпраці з гітлерівцями, спільних парадів, пакту Молотова-Рібентропа, великої кількості провальних військових операцій, починаючи з перших днів війни, які “компенсувалися” за рахунок непомірних людських жертв… участь армій Власова, Краснова на боці вермахту… Така правда народу непотрібна, – резюмували колишні радянські керівники. Непотрібна для формування міфів, які форматують потрібні нинішньому режиму реакції: “Можем повторіть!” Монополія на правду про перемогу і на саму перемогу над нацизмом потрібна Росії, як свого роду індульгенція за її злочини, зокрема, сьогоднішні – на Сході України.

У цивілізованих країнах загиблих поминають без бутафорного пафосу, зазвичай, на кладовищах і меморіалах (від латинського “memoria” – пам’ять) – на упокій душ.  А оце “полкове” ритуальне викликання духів на чолі з вождями є акцією зомбування і святотатством. Що казати, коли потустороннє в Росії – державний культ. Лежить же ж упирь у мавзолеї на центральній площі країни. А ритуальні заклинання: “живєє всєх живих” чи “лєнін жив, лєнін будєт жить!” тощо – це постмодерна жесть! Відчуйте як це вібрує в унісон з посмертним написом на вінку Ільїчу від вантажників казанської залізниці: “Могила Лєніна – колибєль свободи всєго чєловєчєства”. Народ скаже, як зав’яже. Фройд з Юнгом плюс Кафка – вихідні. І це не прикол. Така правда. І така доля? Гнітючо-сувора. Виглядає на то.

Війна – це в першу чергу неймовірна трагедія, в ході якої загинули мільйони людей, було знищено сотні українських міст і десятки тисяч сіл. 8 травня у нас відзначається «День пам’яті та примирення». Український письменник А.Курков запропонував 9 травня замість акції “бєсмєртний полк” провести марш пам’яті проти російської агресії. Вийти з портретами жертв сталінських репресій, героїв нинішньої війни, кремлівських бранців: О.Кольченка, О. Сенцова, В.Балуха, українських моряків, кримських татар… Проти політики стравлювання і нищення народів, проти  глумління над пам’яттю жертв війни. Людський вимір пам’яті проти міфів і стереотипів, що возвеличують криваві імперські амбіції. Амбіції, які загрожують нашому та світовому сьогоденню і майбутньому повторенням трагедій.

Вічная пам’ять загиблим за наші життя, за нашу свободу! Героям слава! Вічна ганьба тим, хто сіє розбрат і смерть!

Шануймося.

Володимир Карачинцев, для Syla.news
___________________________________________________________________________________________                                                                                                                                          Про автора

Володимир Карачинцев – український поет, дипломат, культуролог. Автор книги есеїв “Італія – стан душі”, книги поезій “Хромосоми” та “Видименевидиме”, перекладів з італійської, французької, норвезької мов. Член-кореспондент літературної академії Маларме (Франція)

 

153 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up