Словник доби. Війна

Слово «війна» – антонім до слова «мир». До слів «життя» і «любов», «весна». Синонімічне, по-суті, зі словами «смерть», «кров», «страждання», «дикість»… Нині слово «війна» –  одне з найбільш уживаних. Навіть, коли вимовляємо слово «мир», тривожні нотки вчуваються у моменті тиші, яка передує наступному слову… Відлунює – «війна». Ганебно. Абсурдно, як на 21 століття.

Донедавна для більшості українців слово «війна» було пов’язане насамперед з пам’яттю про Другу світову війну, з перемогою над гітлерівською Німеччиною. За рік перед віджимом Криму пам’ять про перемогу почали ділити. Її цинічно приватизували, ба – навіть право тлумачення війни. Цей святотатственний підхід є одним з формуючих факторів системної політики сусідньої держави.

Війна і людина. Абсолютне зло панівно волає до зла, що причаїлося у людині. Вимагає пожертви, хоч би крові краплину. Не дасть принишкнути, викурює людину зі шпарин часу назустріч смерті…

Статистика свідчить, що за сім останніх тисячоліть відбулось десь 15 тисяч воєн. Мир загалом панував лише кілька сотень років. Виглядає, що людство впевнено рухається до апокаліпсису. Попри скрижальні правди (не убий!), цивілізаційні регули, настанови любомудрів, врешті-решт нутряної потреби самозбереження.

Хто ми у просторі, пронизаному почуттями несправедливості, де торжествують темні пристрасті та інстинкти? «Людина людині вовк», – твердили латиняни. Запах крові збуджує звіра у тобі? Ми – каїнове плем’я? Ідеологи спушують грунт, формують лінії та вектори протистоянь… У певний час генерали відкривають таємні конверти, віддають накази… Війна – завершення траєкторій думок, виборів, вчинків у просторах душ.

Війна  – живильня негідників і героїв. У випадку нашої війни на Сході – захисної, праведної, мова йде про лицарів духу, які стають супроти орди і кров’ю своєю купують нам спокій. Вони стоять на вершинах доби і утримують небо…Інакше воно завалиться і повстане світ «анти». Тож стоять і тримають… Розуміють, що мир на умовах ворога – це не тільки ганьба (за висновковуванням Черчіля). Бо ця війна – цивілізаційна, на винищення українців як носіїв цивілізаційної субєктності. Апріорно. А вже відтак – економічна, дипломатична, інформаційна, психологічна. Консцієнтальна (має вплив на свідомість, аналогічний ефекту електрошоку і лоботомії). Вона ведеться століттями. За поребриком –  це спосіб буття.

У наш буденний лексикон слово «війна» увійшло кілька років тому. Чи викликає воно відразу серед українців? Очевидно. Але чи ми уявляємо її реальні жахіття. Більшість з нас досі переживає її якоюсь мірою віртуально – через екран, через розповіді волонтерів, військових, журналістів. Жахаємось, поки триває фільм, розповідь, а потім повертаємось у звичний комфортний простір, до горнятка теплої гербати чи чиєїсь теплої щоки. На тлі безконечних телешоу. Для повного відпруження. Повного відключення мізків. А війна вимагає мобілізації. Повної. Консолідації зусиль. Беззаперечної.

Роз-двоєння. Важкий випадок. Зокрема, лікується електрошоком і лоботомією. Війна викликає роздвоєння. Втім, на війні зрозуміло де – побратим, а де – ворог. У нашому ж, мирному, побутуванні усе складніше, бо «ворогом» тебе може кваліфікувати радше суд. А він у нас самий гуманний. Натомість слово «роздвоєння» хоч і менш уживане, стало змістом наших буднів. Живемо у двох паралельних світах. В одному – йде власне війна за визволення Батьківщини. За нашу свободу. І це –  справа честі, совісті, відповідальності тих, хто ратно страждає за спільне мирне майбутнє. Люди реально вмирають, отримують поранення… Жертовно. Без пафосу. Їхні сім’ї, уся спільнота втрачаємо рідних, близьких – цвіт нації. В іншому – війна, начебто – не війна, а якеєсь АТО, ООС проти сепаратистів. Чи «громадянський конфлікт». Де є «повстанці» і «карателі». (Такими штампами нарікають кремлівські пропагандисти учасників подій на Сході. Риторичне питання: що тоді там роблять тисячі озброєних до зубів «іхтамнєтів» з танками та іншою сучасною російською технікою?). У тому ж, іншому, влада звично говорить про реформи, рішучу боротьбу з корупцією. Народ звично ходить на роботу, відпружується як уміє…. Водночас для когось війна є способом наживи.

Корупція, насильство, мародерство, грабіж –  це ціннісний інструментарій ворога. Для спільноти, яка пройшла Майдан і кров’ю сплачує мирні перспективи гідного існування, вибір між цими реальностями, між правдою і олжею – чіткий і зрозумілий. Звичайно, у не абсолютному форматі межа між добром і злом розмивається, зокрема, лукавими політтехнологіями, маніпуляцією. Війна змушує кожного з нас мутувати. Але й вчить по-новому розставляти пріоритети. По-новому розуміти цінності. Жити по-новому. (Треба ж було отак провидчо!)

Так, зупинити війну – пріоритет. Але як це зробити у протистоянні з агресором, який грає без правил? Звісно, потрібні зусилля міжнародної спільноти і час. Щоб зрозуміти підходи і траєкторії виборів (вчинків), слід насамперед усвідомити: між ким і за що, за які цінності йде війна, які та чиї інтереси на кону? Куди ведуть вектори зусиль: у минуле чи майбутнє? Відтак, яке місце України в геополітичних розкладах нині і завтра?

Хтось має збирати слова, людей, пріоритети, розуміння в кулак, волею єднати людей. Москва не йме віри сльозам, а жартами її тим більше не проймеш. Лише всенародна консолідація зусиль. Лише повна мобілізація духу. Відомо, один в полі – не воїн. Окреслені вище два світи добровільно поєднує спільнота людей активних. Онтологічно світлих.  Вони творять захисну ауру. Екзистенційну.

Вони протистоять тьмі. Їх має стати більшість і тоді переможе світло. (Їх має стати більшість і тоді переможемо?) Переможуть усі. У нашому глобальному світі, перенасиченому ненавистю і зброєю (все ж єдиному) війна стосується кожного. Кожен має зайняти позицію. Принаймні назвати агресора. Без евфемізмів. Подати голос. Гучно: – «Ні – війні!» Це означатиме: «Ні – агресії!» Додати світла. Кожен. І не тільки у нас в Україні.  Інакше жертви будуть намарними. Інакше війна прийде до всіх.

Звужуймо простір тьми! Щодня. Шануймося!

Володимир Карачинцев, для Syla.news
___________________________________________________________________________________________                                                                                                                                          Про автора

Володимир Карачинцев – український поет, дипломат, культуролог. Автор книги есеїв “Італія – стан душі”, книги поезій “Хромосоми” та “Видименевидиме”, перекладів з італійської, французької, норвезької мов. Член-кореспондент літературної академії Маларме (Франція)

61 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up