Словник доби. Гра

Гра. Забава, іншими словами. Заняття з царини дозвілля. Щось несерйозне. Без практичної (тобто, матеріальної) користі. На потіху. Заради власного задоволення. Звісно, у дітей це виходить органічно. Втім, пустощі і веселощі дітей під час гри, крім розважальної, набувають навчальної функції, формують відповідальне ставлення до правил, без яких гра, все ж, не існує. Діти імітують, приміряють на себе доросле життя. Дорослі ж, бавляться (веселяться як діти) з метою відпружитися, “відірватися”.  Дорослі ігри, загалом, нічого не імітують. Тут важать драйв, азарт, адреналін. 

Гра у дітей формує характер, звички, підходи. Скажімо, звикає малюк до гаджетів з віртуальним світом, у якому мочити ворогів спосіб набрати бонуси, і дорослим, мабуть, матиме розуміння тотожності віртуального і реального, коли все “по барабану”, що передбачає можливість діяти “по-приколу”…  Звик хтось у юності грати у покер, і в дорослому житті буде схильний до блефу…

Усі народи бавляться у ігри, до слова, сюжетно досить схожі. Однак  кожен має своє фонетичне оформлення слова “гра” і по-своєму наповнює його смислами. У греків пайдіа (гра), агон (поєдинок; зокрема, звідси “агонія”); у латинян: ludus (забава), від ludere (бавитися, веселитися), але в усіх романських мовах воно було витіснене похідним від jocus (первісно: жарт, звідси джокер) jeux (франц.),  gioco (італ.). Італійці мають ще слово illudere дурити, вводити в оману. Англійською  play (гра загалом) і game; у давньоанглійській мові (сакси –  германці)  lacan і lac (гойдатися), plega, spelian (представляти когось іншого). Подібно у німців (ті ж германці)  leich (жвавий ритмічний рух), spiеl ( власне гра),  pflegen (забава)  і нідерландців (теж германці): plegen (гра). На тлі понять “гра”, “забава” зовсім окремішньо виглядає поняття: руская рулєтка. Повторюсь: кожен народ по-своєму наповнює слова смислами.

Нідерландський історик і філософ Й.Гейзінга виклав свої погляди на феномен гри у житті людини і людства у трактаті “Гомо люденс” (“Homo Ludens “Людина, яка бавиться”, 1938 р.). У ньому він обгрунтував розуміння гри не тільки як компоненти дозвілля, що має психічну чи пізнавальну функції, але й як фундаментального фактору розвитку суспільства у різних сферах: мистецтво, поезія, наука, політика, війна. Гра є добровільним заняттям. Вона нічого не продукує; не є і не може бути моральним обов’язком чи цінністю. Її смисл у ній самій. Зазвичай, вона має форми змагальності. За певними правилами. Порушення правил дезорганізовує гру. Вона здійснюється у певних часових і просторових рамках: картярський стіл, арена цирку, тенісний корт,  ринг, сцена, телестудія, подіум… Від дитячих забав-перевтілень до гладіаторських боїв, священних ініціацій, показів мод і гумористичних шоу.  У всьому є елементи “несправжності”. Гра як тимчасова і небуденна риса  “справжнього ” життя.  Удавана дійсність. Гра може ставати традицією. Гра притаманна навіть тваринам і, очевидно, у цьому її культурна глибина.

Однак не лише грою живе людина у наш демократичний вік. Щось мусить реально споживати, у щось загортати своє бренне тіло, особливо, у нашому прохолодному кліматі. Тож заради виживання розмірковує час од часу кому і за що (реально) віддати (а той обміняти) свій виборчий голос. А більше ж нічим не володіє, на відміну від тих, кого зазвичай обирає.

14 квітня кандидат у президенти (діючий президент) виступив перед ЗМІ і прихильниками на НСК “Олімпійський”. Як очікувалося, інший претендент на його запрошення подебатувати не з’явився, позаяк раніше заявив про намір взяти участь у дебатах 19 числа. Поза тим, виборчі перегони набрали цього разу вимір дійсно масштабного політичного шоу і вийшли за межі країни сягнули Єлісейських полів. На їхньому тлі навіть глобальний показ першої серії останнього 8-го сезону “Гри престолів” (тобто талановито зрежисованого справжнього шоу) пройшов того ж дня цілком непоміченим.

Драйву та адреналіну у суспільну кров впорснув кандидат ЗЕ. Натомість трешовість ситуацій зі здачею аналізів, вибір між “порохом” і “коксом”, запропонований якоюсь молодіжною тусівкою, зумисне уникнення одним з кандидатів повноцінного спілкування зі ЗМІ та опонентом і внаслідок нерозуміння за кого ж саме і за яку програму проголосувала третина виборців у першому турі (до слова, кіт і далі в мішку)…знижують якість цих  перегонів. Прикро. І тривожно. Постає логічне запитання: чому в умовах реальної війни країна (люди, влада) безпечно, а радше, злочинно безпечно спостерігає за віртуальними іграми кандидатів? Невже кров людей на Майдані і на війні не волає до свідомості мас? Бо кров реальна, люди гинуть реально, держава і цінності, за які віддають життя реальні! Це справді жесть! Кво вадіс, Україно, серед плутанини інтриг у “видовищній” битві за трон? Відмінили ж результати конкурсу Євробачення. Це менш затратно, ніж нові суспільні потрясіння.

Щодо “Гри престолів”. Власне таку назву має перша книга  американського письменника-фантаста, Джорджа Р. Р.Мартіна, автора популярного циклу в жанрі фентезі “Пісня льоду і вогню” . За сумісництвом сценариста і копродюсера згаданого серіалу. За правилами жанру,  дія відбувається у вигаданому світі, де діє магія, реальністю ж є чудеса і фантазійні істоти, існування яких перегукується з міфами і легендами. І наші герої нутряно близькі до перипетійно-інтрижного контексту серіалу.

Загалом, вибори президента чи депутатського корпусу мають чіткі формальні ознаки гри. Саме у цій парадигмі відбуваються у нас політичні шоу, де кандидати у ролі павичів   представляють обіцянки-цяцянки (програми) щодо безпеки, порядку, достатку кожного і цілої спільноти, щоразу неначе уперше засвідчують удавану зацікавленість реальним життям пересічних людей. Усе це подається наживо чи в заявах у ЗМІ (краще скандальних щодо конкурентів; зараз у тренді відеозвернення в соцмережах), на яскравих біг-бордах, які викликають радше відразу, ніж захват. Виборці, доведені до зубожіння і відчаю, а відтак раптово до екстазу гречкою чи разовою порцією дармового олів’є або ж таки добровільно зомбовані-зачаровані, віддають голоси, наче душі дияволові. Хто з надією, хто затуляючи носа. До наступного священного дійства.

Марно шукати якісь логічні зв’язки. Це царина станів зміненої свідомості. По той бік серйозного. Сп’яніння, ейфорія, безпричинний сміх, марення, захват. Формат колективного дійства. Веселощі з музичним супроводом відпружують, Налаштовують стадні інстинкти камертонним ги-ги, вспушують грунт борозен. Політтехнологи, нейропрограмісти-психологи усе прорахували. Кожне слово, яке транслює кандидат (краще без прямого контакту з виборцями і опонентами, щоб не засвітити голизни короля). Жарт, гротеск непомітно переводять шоу з сфери суто ігрової у сферу понять і суджень. Задають потрібні алгоритми плину думок глядачів-слухачів. Зважте, роками. Недарма поряд з визначенням сучасної людини як “Homo Ludens” її кваліфікують також як “homo videns” (“людина, яка дивиться”)  i “homo ridens” (“людина, яка сміється”). Гейзінга вважає гру форматором людської культури. Отже,спільноти. Гра і сміх творять лад у світі недосконалості. Реальний світ зачищається сміхом. Разом зі смислами. І цінностями. І “зайвими” звивинами. Вібрації сміху вводять людину у стани спільної гармонії. У цьому таємничість гри, в якій закони навколишнього світу не діють. Ігрова спільнота має здатність зберігати нейрозв’язки навіть після закінчення гри. Тим більше, шоу продовжуватиметься! The show must go on!

Ідея гри перенесена і в практику міжнародних відносин. І в сферу військових стратегій. Мета розділяти і владарювати. (Йдеться, звісно, про збереження особистої влади. На кону таких ігор власне життя). Тому втручання у вибори та інші внутрішньополітичні ситуації чужих країн –  референдуми, протестні акції тощо – пустощі людей, які забавляються. Вони створюють легіони монстрів з “новичком”, плутонієм тощо, іхтамнєтів, зелених чоловічків…. Тролеферми, де на основі новітніх технології фейкотворення продукують мутуючі гібриди інформаційного простору. Покручі смислів, покликані формувати “нові цінності”. Лоботомія на відстані. І це працює!

Інформпростір нині теж є цариною Гри. Інформвіруси, запущені у постсовковий біогеоценоз, дозріли. Мутанти, які нас чекатимуть, Мартіну, Толкіну і Пратчетту й не снилися. І це будуть не тролі і гноми. Як попереджалося в одній з серій “Гри престолів”: “десь на півночі пробудилося Зло”… Загалом, не до забав, жартів і сміху.

Щось вселяє надію? Одразу після дня виборів розпочинається страсна неділя. Час наглибшої ночі духу, найбільшої втрати для віруючих християн. А потім Світле Воскресіння! Попрання смерті! Смерть свята відродить життя для вічності.

Глибоко символічно. Бо ж нічого випадкового. Люди мають зосередитися над питаннями, дотичними до вічності. І, зокрема, над смислом власного існування. Хто я? Навіщо ми? І питання майбутнього випрозориться. Як прозрів центуріон, якому кров Ісусова цвиркнула ув очі, коли він штрикнув Його списом під ребро. Контрольно. Позбувся катаракти. Кожен має шанс на прозріння.

Шануймося.

Володимир Карачинцев, для Syla.news
___________________________________________________________________________________________                                                                                                                      Про автора

Володимир Карачинцев – український поет, дипломат, культуролог. Автор книги есеїв “Італія – стан душі”, книги поезій “Хромосоми” та “Видименевидиме”, перекладів з італійської, французької, норвезької мов. Член-кореспондент літературної академії Маларме (Франція)

199 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up