Віктор Андрієнко: "Основне завдання творчого колективу – знайти матеріал, який буде цікавий сьогодні для публіки"

Віктор Андрієнко: “Основне завдання творчого колективу – знайти матеріал, який буде цікавий сьогодні для публіки”

27 березня мистецький простір відзначає Міжнародний день театру. Змінюються епохи та вимоги суспільства, а театр лишається нетлінним. Проте ні для кого не секрет, що касові збори вистав не в праві конкурувати із тими коштами, які спроможні зібрати, наприклад, кінопрем’єри.

За даними Міністерства культури України, торік на фінансування національних театрів спрямовано понад 1 млн бюджетних коштів. Проте станом на сьогодні лише десять театрів на території України мають статус національних і можуть претендувати на державну підтримку. Іншим же лишається плідно працювати над реалізацією ідеї національного відродження і розвитку України, щоб мати змогу конкурувати за статус національного. Тож які можливості творення сучасного світогляду глядачів лишаються іншим інституційним театрам?

Якщо традиційний театр давав змогу глядачам поринути в ідеалізований світ, демонстрував всю красу та досконалість й не полишав віри у перемогу добра над злом, то епоха пост-постмодернізму цілковито суперечить цим цілям. Сучасне мистецтво натомість подає реальність без бутафорії, рутинною і повсякденною. Щоб вдихнути життя у культові твори митці вдаються до нових способів подачі.

«Нині окремим популярним видом мистецтва є перформанси. Проте, можу зауважити, що все ж повноцінні вистави знаходяться на щабель вище і займають пріоритетні позиції у сприйнятті глядацькою аудиторією. Перформанс як формат чисто візуального мистецтва все ж несе в собі багато бунту, гіперболізації, часто прихованих сенсів, які художник відтворює в унікальних формах. Такий вид мистецтва середньостатистичний глядач сприймає як фрікове, а часто не ідентифікує із поняттям “мистецтво” як таке», – ділиться своїми поглядами театрознавець Мар’яна Янкевич.

Аби зворушити вимогливу аудиторію забракне лише творчого польоту. Драматургам варто ретранслювати громадянську позицію в мистецтві. Нині вітчизняна культура подібно лакмусового папірця прагне відображати всі ті гострі й актуальні проблеми, які б не лишили глядачів байдужими.

«Режисер може поставити все, що хоче. Це мистецьке рішення. Інше питання на що він орієнтується — на глядача чи на самореалізацію. Те, що не цікаво глядачам, він не зможе продати. Тут все дуже просто. Театр повинен говорити про актуальні питання, тому що, як би там хто не стверджував, мистецтво тісно пов’язане із суспільно-політичним життям. Моя позиція проста — мистецькі сфери, такі як музика, театр, література, не можуть існувати поза політикою. Завжди у всі часи мистецтво опосередковано чи напряму було інструментом боротьби політичних сил», – зазначає Мар’яна Янкевич.

І додає, що,  наприклад, вистави «Потяг «Одеса-мама» та «Похождения бравого солдата Швейцмана» жорстоко критикують суспільні процеси нашої країни. Проте митці порушують актуальні теми, вдаючись до жанру гумору й сатири.

Відомий український актор та режисер театру і кіно, сценарист та продюсер Віктор Андрієнко також вважає, що головне сьогодні – знаходити та подавати матеріал, цікавий для публіки.

«У своїх виставах ми спромоглися знайти контакт із глядачем. Там присутня і жорстока критика, і гумор. Надзвичайно складно зробити виставу, під час якої можна було б і сміятися, і плакати, а після того ще й змусити аудиторію замислитися. Основне завдання творчого колективу – знайти матеріал, який буде цікавий сьогодні для публіки. Ми повинні вміти підібрати ключик до глядачів, до їхніх сердець. Тільки тоді вистава буде збирати аншлаги не лише в Україні, а й за кордоном».

Митцям важливо усвідомлювати межу, щоб знайти свою аудиторію. За словами Віктора Андрієнка, успіх можливий лише за умови взаємодії та цілковитої віддачі творчого трикутника: автор, режисер, актор.

Справи із фінансовими можливостями українського театру значно складніші. Якщо всі театри Європи муніципальні або ж інвестовані, то у нашій країні вони мусять виживати самостійно, за рахунок коштів, отриманих із продажу квитків. Тому театри, пояснює Віктор Андрієнко,  часто приймають трупи з гастролями, які орендують приміщення. Такі рішення дозволяють розширити аудиторію та популяризують творчі майданчики. І як наслідок, театри можуть розрахуватися з акторами та частково покрити комунальні витрати.

«На мою думку, всі театри повинні були б працювати на додатках держави. Адже вони потрібні людям. Самі актори гастролюють не для того, щоб заробити великі статки, за цим звертають до екранних ролей. Ми працюємо для наших глядачів. Для нас це не бізнес, а внутрішнє покликання. Перевага акторів театру й полягає в тому, що ми отримуємо результат своєї роботи одразу на сцені. Для нас найбільша нагорода – оплески, емоції та віддача глядачів», – розповів Віктор Андрієнко.

Зазначимо, Міжнародний день театру започаткували у Відні на ІХ конгресі Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО в 1961 році. Це свято тих, хто причетний до мистецтва Мельпомени – акторів, режисерів-постановників, декораторів, костюмерів, світлотехніків, звукорежисерів, білетерів, драматургів, театральних продюсерів тощо.

На сьогодні в Україні функціонують понад сто театрів. Рекордсменом за кількістю є Київ.
Фото – з вільного доступу
Марина Джура
Syla.news

Коментувати

295 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up