Словник доби. Чесність

“Чесність” – від “честь”, яку треба “чтити”. Форма слова практично незмінна у всіх слов’янських мовах, навіть у  др.-інд. cíttiṣ  і авестійськ. čisti – “намірення”, “мислення”. Слушне поєднання: “чистота помислів”,  “благі наміри”.

Синонімами слова “чесний” є – правдивий, справедливий, праведний, порядний, щирий, відвертий, безхитрісний, сумлінний, гідний, доброчинний, лицарський, шляхетний…  О! Це ж саме таку людину та й на президента, – дійдуть згоди усі (за винятком збоченців).   Натомість серед можновладців маємо чимало властолюбців, користолюбців, крадіїв, спритнярів… словом, людей нечесних. Синонімами до слова “нечесний” будуть слова “брехливий”, “лукавий”, “підлий”…

Чесність? Це, зокрема, сказано – зроблено. Сказав щось про кулю чи харакірі – зробив.  Сказав про відрубання рук…  Правда, це у японських лицарів – кодекс Будо (кодекс самурайської честі), а у нас – “Золоте теля”. Загалом, усе в нас добре, тільки щось-таки не зовсім добре. Підповідає совість.

А чесності без совісті не буває. Однак совість нині – це атавізм, рудимент давно минулих епох. Бо зеленіє древо життя і зелені неміряно… І бачимо: непомірні статки, безкарно засвідчені у деклараціях, скандали, пов’язані з фінансовими оборудками, які вкидаються у ЗМІ, особливо перед виборами…   Динаміка минулих епох (звісно, йдеться не про тоталітарну добу) дозволяла розмислювати, дбати про чистоту помислів. Нині життя – це процес виживання у суцільному форсмажорі. Совість причмелена запеклою боротьбою з корупцією…  Для тих, хто сумнівається – у прямому ефірі (full HD)  – арешти під час засідання уряду, масові облави на порушників закону з залученням вертольотів і бронетехніки, гламурно-діамантові прокурори, безпрецедентне насіров-шоу (Шекспір – комплексує і ридає)…А тут ще й МВФ, начебто, вимагає ритуальних жертв… Врешті-решт йде реальна смертоносна війна на Сході країни. Усе це не може не приголомшувати. Бо результат двіжняку в реалі: пшик. І війна.

Виглядає, що чесність, честь, совість – не космічні абразивні поняття, які кшталтують людину, а манікюрне причандалля у добу, коли йдеться, в основному, про розпил бюджетів; примітивний набір маловиразних акордів супроти симфонічного звучання потужного потоку бабла  (або хоч би по-пінкфлойдівськи шедеврального “Мані”). Ріки бабла поборюють і здоровий глузд і навіть інстинкт самозбереження, торуючи дорогу до влади спритнярам. Влада – найсильнійший наркотик, її психоделіка  – захмарна (недаремно ж один з політиків має прізвисько Льоня-космос). Драйв тут такий, що перегони формули 1 – то забава на ровериках. Відкати, за енергетикою –  співмірні з океанічними відпливами. А що необтяжений владою посполитий люд? У щоденних реаліях він драйвує з “кравчучкою”. Тут йдеться про цілком інші “колеса”.  Інший адреналін. Кожному своє? Так виглядає. Так є.

Народ вимірює відсотки зростання ВВП і добробуту своєю конкретною кишенею, а не кошиками міфічного споживача. Шкурою розуміє, що урядова статистика лукавить. Подейкують, що значна частина грошей – у тіні. Що тоді статистика рахує?

Бачить Народ лукавство урядників, бачить нажиті непомірною працею автівки, маєтки тощо, але совість, відповідальність, здоровий глузд стримує його від радикальних дій, розуміючи, що гряде руїна. Втім, паралельно, частина збіднілого люду, як свідчать результати попередніх виборчих змагань, готова тупо куплятися на гречку, порожні обіцянки тощо. Чесність зникає, коли продається. Жорж Санд. Про що вона?

От візьмемо публіку, яка обирала “двічі несудимого” Януковича. Невже його виборці не знали, не розуміли,  що разом з ним пхають країну під плінтус й самі занурюються у зеківську парашу. А потім разом з коміками з задоволенням ласують її контентом, регочучи над проблемами, до яких упричетнилися. Патологія? Сьогодні ці люди готові підтримати тих же коміків, які впродовж тривалого часу формували електорат примітивізацією українського. Примножували контент параші. У Кремлі вбачають у цьому можливість софт реваншу,  може, й щось більше. Патологія, вона ж, передусім, політика. А хто сказав, що політика має бути синонімом чесності чи святості. Тим більше у них, за поребриком. Як казав російський філософ Ніколай Лєонтьєв: “нам легше бути святими, ніж чесними”.

Цілком зрозуміло, засоби збереження особистої влади не розглядаються з погляду чесності. Тому у владохтивих головах ще жевріють плани реставрації минулої епохи, епохи тотального лукавства, умовної моралі пекла. Звідки війни, геноциди, голодомор, концтабори, голокост і нинішня неоголошена війна проти України – інструменти ненависті для досягнення нелюдських цілей. І “за ценой нє постоїм” – пропагандистський штамп, за яким криється бездарність і бездушність керівників-погоничів. Чинний і донині. І бутафорське гасло про партію як “розум, честь і совість епохи”… Але надворі інша епоха.

Ті, котрі чесно прийняли смерть на Майдані та на Сході країни, дивляться на нас. Як перед ними лукавити? Як щось тирити і барижити?  Чи ми й далі підключені до колективного олживого минулого? Чесність – це вибір правди. Вибір чистотою серця. Інший – це вибір ошуканства, лукавства, ганьби. Їхні траєкторії не перетинаються.

Правда, куди подіти ретрансляторів (свідомих і несвідомих)  того колективного минулого, де гніздиться олжа, нечестивість, безсовісність? Колективної матричної матрьошки з програмним слоганом “путін прийди!”. Програма у зазомбованих мізках функціонує попри реальний армагедон “рускої весни”. Можливо, допомогти їм з квитками на потяг (поки курсує) в керунку історичних краєвидів? Що ж може бути солодшим і милішим за краєвиди і запахи отєчєства! Класика!…Видати якусь суму (торбину, себто) і “посошок”. Навіть налити якоїсь чмагівки. На дорожку. Без злоби. Зрозуміло, там, на родінє, їх ніхто не чекає. Хіба, що видадуть уніформу й надішлють назад, для продовження армагедону. І вони, мабуть, відчувають на тваринному базовому рівні, що тоді усе може різко закінчитися поліетиленовим мішком з їхніми рештками чи рештками їхніх дітей. Цей страх змушує їх мовчати, не надто рипатися. І потай надіятися на повернення зрозумілого їм минулого з чергами за дешевою ковбасою, пошуками де  що “викинули”, п’яною першотравневою ходою, бездумними “ура!”, відключкою лицем в тарілці олів’є і такого ж незабутнього іншого… Зараз же, почувши сигнальну бидляцьку хохму, зграйно розпружитися, поржати, у тому числі над собою, не усвідомлюючи гумору лялькарів.

Бездумність – те що поєднувало і єднає їх, бо, власне, мислення у всі часи становило загрозу тамтому минулому. І продовжує становити. А вони були і надалі є його опорою. Хоч і ватною. Ба, надією. То, може, помічними могли би бути лоботомія чи електрошок – з інструментарію милої їм доби? Цілком без злоби. Бо як інакше допомогти їм зняти  когнітивний дисонанс: Україна – не Росія. Усе по-чесному. Варто навіть  відкрити фонд сприяння. Якщо це їх напружує, то нас поготів. Бо інакше будемо приречені їсти з ними той самий контент.
Отже, треба своє робить. Зрештою, хочеться вірити, що Народ, який державного воза з тієї епохи витяг і попхав за вектором часу, чинитиме відповідні вибори. З чистим серцем. Чесно.

Шануймося.

Володимир Карачинцев, для Syla.news ___________________________________________________________________________________________                                                                                                                      Про автора

Володимир Карачинцев – український поет, дипломат, культуролог. Автор книги есеїв “Італія – стан душі”, книги поезій “Хромосоми”, перекладів з італійської, французької, норвезької мов. Член-кореспондент літературної академії Маларме (Франція)  

264 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up