Дональд Туск про спільну історію Львова і Гданська, примирення між українцями та поляками

Промова Голови Європейської Ради Дональда Туска у Львівському національному університеті імені Івана Франка з нагоди надання йому титулу Doctor Honoris Causa, виголошена 20 лютого.

Шановні студенти професори, друзі студенти!

Хочу почати з подяки за те,що без жодного сумніву прийняли мою пропозицію виступити тут моєю рідною мовою – польською.

З різних мотивів, під час різних урочистостей, я спілкуюсь англійською. Але знав, що сьогодні буду серед друзів, виключно серед друзів. Тому дозволив собі таке прохання. Це було для мене важливо, бо слова, які скажу, спрямовані до жителів Львова і жителів Гданська, полякам і українцям. Хочу, аби ці слова потрапили у душу і серці моїх співвітчизників.

Я є польським патріотом, і водночас задекларованим європейцем. Не бачу тут жодного конфлікту. Навіть навпаки: я є польським патріотом і дуже люблю Польщу і дуже люблю Україну, – і в цьому жодного парадоксу. Для мене особисто, і маю в цьому досвід, любити Польщу і Україну, – це як любити свою матір і закохатись у дівчину. Мабуть знаєте, про що веду мову.

21 листопада 1932 року професор вашого університету, що тоді був імені Яна Казимира, професор Казимир Твардовський, у цьому ж місці виголосив промову присвячену цьому ж титулу Doctor Honoris Causa наданий йому іншим навчальним закладом, університетом Познанським. Звернув увагу слухачів на парадокс пов’язаний з тим же титулом. Бо такий титул отримують митці, вчені, державні діячі, військові, – люди різних напрямків. Професор Твардовський не міг знати, що у ХХІ столітті буде так важко відрізнити артистів, навіть комедіантів, від політиків, які виникають у цілому світі. Такі демагоги добре почуваються у обох ролях.

Повернусь до титулу Doctor Honoris Causa. Люди різних професій отримують цей титул, адже той хто надає його, як і нагороджений можуть чогось навчити.  Це той, хто може провести якісь корисні лекції. Я є за освітою вчитель історії, але з власного досвіду знаю, що життя є цікавішим викладачем, ніж вчителі (перепрошую тут присутніх).

Я вирішив розповісти вам про лекції, які зробили мені та нам усім наші міста: Львів та Гданськ, – їх історія та теперішнє. Я маю на увазі солідарність та поєднання. Мені було 20 років, коли почалась моя доросла пригода з політикою. Під кінець 70-их років минулого століття ми, студенти Гданського університету, почали нелегальні   демонстрації проти комуністичного режиму. Ми збирались під пам’ятником Яна ІІІ Собєського. Перед  Другою світовою війною цей пам’ятник постав у Львові, на тодішніх Гетьманських валах. Той шматочок Львова у Гданську став символом опору і надії. То не єдиний символ, що поєднує обидва міста. Як ви можливо знаєте, у гербі Гданська є два леви. І леви у Гданську є присутні, але таких гарних і достойних як ті, що лежать біля входу у Порохову вежу, в Гданську нема. І навіть вболівальники футбольної команди, яку люблю, називаються Левами Півночі. А сама «Легія» з Гданська запозичила свою назву в одного з футбольних клубів передвоєнного Львова. Її заснували інженери, які поїхали з “Львівської політехніки” аби відновити після війни “Політехніку Гданська”, відбудвати наше місто, порт, верфі.

Нещодавно загинув уболівальник гданської «Легії» мер Гданська Павел Адамович. Засмучені у скорботі мешканці Гданська отримали з різних кінців світу слова солідарності. Одним з найзворушливіших моментів став великий портрет померлого, висвітлений на Ратуші вашого міста, – ми це бачили через Інтернет, і також плакали. А також була інформація, що з’явилася відразу перед похороном мера. Вона звучала так: «Чудовий жест, який будує розуміння між поляками і українцями. Мер Львова Андрій Садовий прилетів в п’ятницю після обіду спеціально для того, щоби на хвилю стати при труні Павла Адамовича в Європейському центі солідарності і внести запис в жалобній книзі. В суботу в 6 годині ранку відлетів до Львова.»

Солідарності ми надаємо велику увагу. Солідарність, беззбройна і слабка, виявилась потужнішою від озброєної до зубів імперією. Бути солідарним не така легка справа: бути солідарним означає присвятити власні інтереси а інколи й самого себе для когось іншого. Це правило “Один за всіх, всі за одного”. Водночас це люди, які за людей, а не проти них. Як казав, наш папа Іван Павло ІІ у Гданську: “Солідарність це завжди один з другим. Ніколи не один проти одного.” У політиці солідарність є найкращим антидотом на образи, і хіба єдина реальна альтернатива політиці, яку розуміють як суто гру інтересів.

Коли я багато років тому, як прем’єр-міністр Польщі був у Москві, розмовляв з Володимиром Путіним, почув його визначення політики. Побутувала у ній така дещо спрощена версія філософії Карла Шміта: «Політичність можна зрозуміти лише через антагонізм. А спільність визначати по лінії “Ми і наші вороги”». Це проста пропозиція, інтелектуально дуже легка. Вона ставить виключно на силу. Вона відкидає компроміс, переговори, плюралізм чи співрозуміння.

Однак політики, які визнають культ сили, мусили неодноразово уступити перед солідарністю, хоч потенціали сторін здавались нерівними. Може тому, що у солідарності можна також закохатись? А у силі – налякати. А любов є завжди сильнішою від переляку. Знаю що для багатьох львів’ян мого покоління серпень 1980 року в Гданську був важливим сигналом. Так про це казав професор вашого університету, історик Ярослав Грицак у коментарі для краківського тижневика: «Коли вибухнув рух “Солідарність”, я був студентом, і подібно до моїх колег, я прагнув аби і у Львові настало чудо свободи. Коли пригадую з українськими друзями ті часи, виявляємо, що гасла “Солідарності” впливали не лише на Львів, але досягли і до Волині, Києва. Польські впливи стали істотним чинником, фіксуючим нашу спільність.»

Чудо свободи сталось: в Гданську, трохи пізніше у Львові, у цілій Україні, всупереч понурій логіці сили. Від початку всі ми чули, що чудо свободи не настане без солідарності. Коли ми зібрались у 1981 році в Гданську, як делегати “Солідарності”, сформували звернення до робітників Східної Європи, де були слова про спільність наших голосів про потребу зустрічі поляків, українців, росіян та інших народів цієї частини світу. Коли тогочасний керівник СРСР Леонід Брежнєв мав перед собою текст цього послання, коротко прокоментував: «Це небезпечний і провокаційний документ.» Він мав рацію, як виявилось. Було чимось цілком звичним для багатьох поляків, що через чверть століття на вулицях Києва під час Помаранчевої революції були прапори польської “Солідарності”. А 5 років тому на Майдані можна було зустріти чимало моїх співвітчизників. Професор Грицак у своєму коментарі казав, що діяльність “Солідарності” спричинила перший драматичний конфлікт між молодшим і старшим поколінням. Його батьки мали болісні спогади, пов’язані з Польщею: вони походили з села, що у Стрийському районі. Вони пам’ятали антиукраїнську політику Другої Речі Посполитої. Не варто вам нагадувати, що ми з колегами у Гданську чули слова обурення і злості зі сторони старших співвітчизників, які згадували про події на Волині, про жорстокість деяких українців щодо поляків.

І тут хотів би перейти до іншої лекції Гданськ – місто, яке протягом століть будували поляки, німці, шотландці, голландці, євреї, протестанти, гугеноти, татари, католики, татари і караїми. Це до певної міри є символом народного конфлікту і націоналістичних настроїв, де фігурувало одне питання: «Чий Гданськ?» Не цікавило яким є Гданськ. Протягом століть місто синергій, синтезу, симбіозу сталось причиною початку Другої світової війни, бо німецькі нацисти в загальному бачили переважно проблему, яка вирішується силою. Комуністи були в тому не кращими. Мусило минути багато років, поки перемога “Солідарності” не відкрила людських сердець для поєднання. Власне Павел Адамовіч першим запросив німців на Вестерплатте, аби разом з ними відзначити річницю Другої світової війни. Сьогодні поляки і німці, подібно як французи та іспанці, хорвати і словенці на фундаменті єднання будують європейську спільноту. Львів є подібним містом. Не лише  через те, що його будували протягом століть різні народи, не тільки через те, як писав Юрій Андрухович тут плавали кораблі з Гданська. Це важко собі уявити, але 300 років тому так було. Подібно як і моє місто, Львів був справжнім синтезом багатьох культур. Але у тому безоглядному ХХ столітті нашим предкам здавалось, що можна бути лише по одній стороні. Було важко, – але і це минуло. Сьогодні це два міста-символи, по цьому всьому, що пережили: польський Гданськ і український Львів. Міста, з яких виходив потужний символ свободи. З Гданська – на цілу Польщу, зі Львова – на цілу Україну. Вони мусять стати провідниками для всіх поляків та всіх українців. Провідниками поєднання наших народів та всередині поєднувати ці народи. Завершу словами Івана Павла ІІ. В Польщі досі найбезпечніше закликати до порозуміння з сусідами посилаючись на нього. Він це сказав у роковини Волинської трагедії:

«Нове тисячоліття вимагає, аби українці та поляки не залишились поневоленими сумними спогадами про минуле. Роздумуючи про нові плани у перспективі, готуючись до створення нового майбутнього для всіх погляньмо один на одного. Нема справедливості без пробачення. А співпраця без взаємної відкритості стала б крахом. Як жестом співчуття і розуміння відповідаємо з відкритим серцем на схожі до польських українські прагнення. Шануймо пам’ять про жертв конфліктів, кожне ім’я та прізвище, запобігаймо забуття кожного з них. Ми винні полеглим та їх родинам. Але не втрачаймо балансу крові та терпіння. Бо це дорога у нікуди. Спільно схилімо голови у співчутті, молитві, задумі. Лише сьогодні можемо зрозуміти драму, в якій були у минулому наші народи. Досвід минулого століття є настільки болісним і трагічним, що це навчило нас нового погляду на патріотизм, народну гідність, яка не може бути проти когось, не мусить шукати підтвердження у конфронтації, шукаємо те, що нас єднає. Нема сьогодні країни, яка більше Польщі не цінила б роль незалежної України в Європі, зичила б проєвропейського руху. Дякую вам за нагороду, за те що зробили для Львова, Для України, для Європи. Ви маєте нагоду бути гордими з того, що зробили.

564 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up