Словник доби. Пісня

Камертонно. У далекі шістдесяті милістю Божою поет юний Леонід Кисельов написав одкровенні рядки: я постою у края бєздни і вдруг пойму сломясь в тоскє,  что всьо на свєтє только пєсня   на украінском язикє. Пронизлива елегійна пісня. Пророчі глибокі слова юного генія, який відійшов у вічність у віці 22 років.

Усе на світі лише пісня великою українською мовою. Просто і осяжно. Камертонно.

З висоти поетового просвітленого бачення без пафосу стисло, але космічно одкривається нам уся урочиста непростота, й велична світлота слова пісня. І зрештою, слова мова.

А тепер на землю грішну. “Нам пісня жити й творити помагає…”  Це рядок з надихаючої пісні сталінської доби. До слова, з контентом пісні, на відміну від контенту тієї доби, цілком погоджуюсь.

На щастя, доба у нас інша. Але й ми про інше. Пісня. Вона для українців в усі часи була однією з визначальних сил, що поєднувала рід, покоління, націю з небом, птахами, зорями, Чумацьким шляхом, Богом. Давноминуле з далеким майбутнім. Мрії з реальністю. Форматуюча благодатна вібрація. Ціннісна. Безцінна. Ритуальна. Вертикальна. Прояв найвищого злету думки і почуттів колективної душі народу, явище трансцендентального порядку. Зрідні архетипам.

Пісня радісна, тужлива. Стан душі. Голос душі. Її функція.

Дума. Колядка. Пісня, яку співали як виклик. Пісня-зброя. Заклик. Символ вольниці. Консолідуюче начало. Так було на Майдані. Духовна візитівка нації. Щедрик. Пісня-оберіг. Церковні славильні канти, які прийшли на наші землі з Володимировим Хрещенням Київської Русі.

Величні славні, що концентрують і ретранслюють вікові спільнотні переживання. Ще не вмерла України і слава, і воля (сл. П.Чубинського, муз. М.Вербицького),  чи Боже Великий, Єдиний нам Україну храни (сл. О.Кониського, муз. М.Лисенка). Заповіт Тараса Шевченка. Чи хоч би народна: ой, на горі та й женці жнуть.

У новітні часи треба було вродитися В.Івасюком чи І.Білозіром, О.Скрипкою, Б.Стельмахом, К.Москальцем, В.Морозовим, щоб видавати якісний культурний продукт на століття: “Червона рута”, “Світлиця”, “Весна”, “Oh, my dear Ukraine”.

Які ж пісні нині крутять радіостанції FM? Діапазон від ВВ і Океану Ельзи до Альони Альони… На щастя, відходить в небуття шансон, у т.числі тюремний. Постгулажний відгомін колективного совкового болота. Українська сучасна пісня торує свій шлях крізь затори низькопробної російської попси. І вимагає серйозної державної підтримки. Серйозної. Бо квотувати свою національну пісню, мову, культуру це меншовартісно. Ба, абсурдно і злочинно в умовах мілітарного цивілізаційного протистояння. У світі прийнято квотувати виключно іншомовний контент.

Втім, сонце рукою не затулити. Наша пісня захоплює неупереджених поціновувачів серед іноземців. Двоє з них француз Поль Манандіз та італієць Альфонсо Олівер вже потрохи і цілком органічно опановують український музичний простір. І вже встигли завоювати прихильність українців. А це вже явище.

Зокрема, Альфонсо Олівер вважає свою пісенну творчість “місією”. Пісня як місія. Це достойне позиціювання себе. Зачудований Україною, миловидністю українських дівчат, милозвучністю мови. І красою українських пісень, які він перекладає і виконує італійською мовою. Серед них “Червона рута”, “Черемшина”, “Гуцулка Ксеня”, “Ніч яка місячна”,  “Два кольори”… З останніх жартівлива “Я люблю тебе, маршрутко”, хіт “Переможемо”,  різдвяна “Misteria” (“Історія як містерія”).

Для нього Україна – це блакитноока красуня з пшенично-золотистим волоссям. Можливо така, як у кліпі до нової пісні “Зустріти тебе” – про українську дівчину, яка приїхала в Італію у пошуках роботи…

Щиро закоханий в Україну, він щиро подивований обмеженим звучанням (його сприйняття, власне, на слух) української мови, української пісні в Києві. І навіть своїм постом з цього приводу у соцмережі викликав бурхливу дискусію з ватною публікою. Італієць намагається пропагувати нашу пісню в Італії. А ми ведемо мову про її квотування в Україні!  Йому незрозумілий меншовартісний підхід частини українців до власної культури. Мабуть, він і не задумувався над тим, що чия мова і пісня, того й влада. Не замислювався, бо це не його.

До слова про це. Тобто, про владу. У наших нинішніх виборчих перегонах засвітилося кілька сценічних персонажів. При всій повазі до Святослава Вакарчука як до талановитої і порядної людини, все ж важко уявити його керівною  політичною фігурою держави. Зрештою, він і сам це добре розуміє. Бо вже мав нагоду побувати у парламенті і облишив цього воза. До честі своєї. Як і Руслана, і Злата Огнєвич. Це не їхнє.

Ще одного учасника перегонів з балаганного шоу “Квартал” просто фріком не назовеш. І   аж ніяк не глупаком. Роля у нього така. Однак примітивність текстів “на кварталє”, розрахованих на бидляцтво, викликає асоціації з “у нас на районє”, “на зонє” тощо…і відповідну здорову реакцію. Натомість В.Зєлєнський вирішив, що це його. Що ж нам вибирати, які пісні слухати. Слуга народу це у кіно. А в реальності? Отже, пам’ятаймо: політика це не тільки лицедійство. А вибір це завжди траєкторія.

І нехай “нам пісня жити й творити помагає…” І перемагати.

Бо ж пісня форматує. І людей і навколишній простір. І майбутнє.

Щоб завершити на мажорній нуті, пропоную загуглити і послухати разом з справжнім італійцем (un italiano vero), щирим і безпосереднім Олівером:Vinceremo!”

“Переможемо!” І у цьому контексті: аби не здоровий глузд!

Володимир Карачинцев, для Syla.news ___________________________________________________________________________________________                                                                                                                      Про автора

Володимир Карачинцев – український поет, дипломат, культуролог. Автор книги есеїв “Італія – стан душі”, книги поезій “Хромосоми”, перекладів з італійської, французької, норвезької мов. Член-кореспондент літературної академії Маларме (Франція)

362 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up