Віра. Людина якось органічно заточена на віру. У щось вірити. Наче мусить. Найбільш популярне розуміння: віра у Бога. Але і у людей. Віра як синонім надії на чиюсь допомогу. Терпеливої надії.
Віра – не ідея, вона не є продуктом розмислів, а є життям. Так висловлювався Папа Бенедикт ХVI.
Віра здебільша реалізується в рамках певної конфесії. Хоч кожна з них претендує на виключне володіння істиною.
Набираю слово “віра” у гуглі. Мені видає: віра брежнєва (отакої!); віра, надія, любов – привітання. Без коментарів! Вікіпедія подає – сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих, іноді без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб’єктивного переконання, що не потребує більше ніяких доказів. Ну десь тепліше.
“Вірую, бо абсурдно” – сказано ранньохристиянським теологом Тертуліаном. Але “вірую, щоб розуміти” – стверджував св.Августин.
Питання віри – це питання про сенс власного життя. Не йдеться про дотримання ритуалів, а про внутрішню переконаність у володінні істиною.
Все ж, звідки це у людини? Зі слабкості, нерозуміння природи речей, світу, чи є все-таки щось, що непідвладне розуму, що притягує, прилучає людину до трансцендентних істин, до світу невидимого.
Швейцарський богослов, кардинал Ханс Урс фон Бальтазар писав: “Шлях на Голгофу пролягає у межах збагненного, однак далі на ньому є така прірва, яку неможливо перейти. Тут потрібен “стрибок”, виконаний у вірі. Але такий, який з “іншого” боку підтримають і він відбудеться”. Якраз на такий стрибок у момент розп’яття Ісуса апостоли були неспроможні, а Ісус продовжував молитися за них: “…Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині” (Ів.17,11;19). Апостоли виявились неспроможними. Що ж пересічним вірянам робити?
Блажен, хто вірує. За ним сила. У Святому Письмі Ісус говорить: “якби ви мали віру як гірчичне зерно, то сказали б цій горі пересунутися і вона б пересунулась” (Мф. 17, 21). Герої Небесної Сотні тілами своїми спиняли кулі і зло відступило. І кіборги 242 дні утримували Донецький аеропорт. Як змогли би без віри?
Переконаний, що львівські ставропігійські братчики, які творили неперевершені у зодчій майстерності церкви, унікальні книги, першу в Україні вищу школу, добре знали ці прописні істини і вірили, що нам, нинішнім українцям, їхній доробок буде помічним. Вони свідомо закладали наріжні камені нашої ідентичності. На віки. З світлою вірою в нас.
Віра. На непогожий день. Щоб розвиднілось. І не блукала душа манівцями.
Світло. Світло істинне. Світильник. Отчий. Ось що є віра.
Ще ж є невіра. Це – віра без любові. Не приносить плоду.
Тож з вірою і любов’ю до дня грядущого приступіте.
PS. І про ціль віри – слова апостола Петра: “… щоб ваша випробувана віра… була на похвалу… під час об’явлення Ісуса Христа… в якого віруєте, осягаючи ціль вашої віри – спасіння…” (І Пт. 1, 6-9). Ціль. Спасіння.
