“Коли я буду в труні – я стану коштовністю”, – дивовижні факти про Сергія Параджанова

У цей день, 9-го січня, 95 років тому народився видатний режисер відомого фільму «Тіні забутих предків», у якому висвітлено життя та традиції гуцульського етносу. Журналісти Syla.news підібрали найцікавіші факти про життя та творчість Сергія Параджанова.

“Тіні забутих предків” з’явилися у 1964 році й стали першим шедевром режисера. Фільм отримав 28 міжнародних нагород. 24 Гран-прі міжнародних фестивалів, а за кількістю призів увійшов до “Книги рекордів Гіннеса”.

Кадр із фільму “Тіні забутих предків”

Для зйомок фільму режисер вирішив пофарбувати скелясті гори в Карпатах у синій колір. На його думку, такий пейзаж був дуже ефектним. Знімальна група завершила свою роботу і поїхала, а скелі ще багато років залишалися синіми.

Мирослав Скорик, композитор, який написав музику до кінофільму “Тіні забутих предків” згадував:

“Гуцулів навіть возили до Києва, записували їх у павільйоніТаких звукозаписів доти не було. І навіть тепер не можна знайти… А ще пам’ятаю, як нам треба було записати трембіти… Просто неба це важко було зробити, і Параджанов десятеро трембітярів разом із трембітами заледве запхав у літак і привіз до Києва… Причому інструменти везли у пасажирському салоні”.

17 березня 1973 Параджанов був заарештований і засуджений до п’ятирічного ув’язнення за начебто гомосексуалізм, хоча в обвинувальному вироку були статті і «за спекуляцію», і «за український націоналізм».

Під час ув’язнення, щоб не зійти з розуму, кінорежисер безперервно малював, робив колажі зі сміття і срібні «талери» з видавленими ручкою профілями – з кришечок від кефірних пляшок. Через роки, один з цих «талерів», відлитий в сріблі, став призом кінопремії «Амаркорд», заснованої Фелліні і Гуерро, а інший – вірменської кінопремії «Золотий абрикос».

Також у в’язниці Параджанов зробив букет із колючого дроту і своїх шкарпеток. Його він послав Лілії Брік. Вона ж витягла кінорежисера з табору, задіявши письменника Луї Арагона, одруженого з її молодшою сестрою Ельзою Тріоле.

Після звільнення Брік допомогла Параджанову відправити ще одне прохання Брежнєву – щоб режисерові дозволили виїзд на рік до Ірану, аби зайнятися малюванням, але на цей лист відповіді не прийшло.

“Дивна річ: знівечивши життя й кар’єру Параджанова-режисера, тюрма виплекала Параджанова-художника, – пишуть Дарина Венглінська та Марія Скоблікова у статті «Нездіснена мрія Сергія Параджанова». – Не маючи змоги довгий час проявляти себе у кінематографі, він зосередився на створенні колажів, що сприймалися його уявою як застиглі кадри кінострічки. За роки тюремного ув’язнення він зробив близько 800 робіт”.

Одного разу у в’язниці начальник сказав Параджанову, який підмітав підлогу: «Засуджений, працюєте без вогника!» Наступного разу, коли начальство проходило поблизу, режисер підпалив мітлу – так і став підмітати – «з вогником».

Щодо сімейного життя, то першою дружиною Параджанова була татарська дівчина Ніяр Сераєва, що працювала продавцем у взуттєвому відділі ЦУМу. Він одружився на ній ще студентом, під час навчання у ВДІКу. Але історія закінчилася трагедією: Ніяр вбили рідні брати за шлюб з іновірцем. Параджанов цю історію пережив насилу і намагався не згадувати про неї.

Ніяр Сераєва, перша дружина Сергія Параджанова

Другий шлюб був у Параджанова зі Світланою Щербатюк, дочкою дипломата. Їй було 17, йому – 31. Вони одружилися в 1955 році, в 1962 – шлюб розпався. Але через роки Параджанов пропонував їй знову одружитися.

Сергій Параджанов та Світлана Щербатюк

У Параджанова залишилося понад двадцять невідзнятих сценаріїв. Після «Тіней забутих предків» він хотів знімати «Київські фрески» про Другу світову війну, але фільм закрили відразу після акторських проб. Від останнього фільму Параджанова – «Сповіді» – залишилася одна сцена.

Пам’ятник Сергію Параджанову на Батьківщині — в Тбілісі

В Україні про режисера створили два фільми. Перший – анімаційно-документальна стрічка “Небезпечно вільна людина” (2004 р.) Романа Ширмана.

А у жовтні 2013 року в прокат вийшов фільм “Параджанов” — український художній байопік. Режисерами є Олена Фетісова та Серж Аведікян. Ця стрічка була висунута від України на премію “Оскар” в номінації “Найкращий фільм іноземною мовою”.

А з 2012 року у Львові проводять Міжнародний фестиваль Параджанова. Він відбувається на Левандівці – мікрорайоні, де є перша в Україні вулиця Параджанова (названа так у 1992 році).

“Державі я не потрібен живим. Ось коли я буду в труні – я стану коштовністю! Тому що потрібно за епоху звітувати.”

© Сергій Параджанов

Марта Лазарчук, Syla.news

197 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up