Історія амазонки з бандурою: Катерина Пахнюк розповіла про жіночу долю в ООС (ІНТЕРВ’Ю)

Вже чотири роки Україна перебуває у стані війни і сьогодні нікого не здивуєш дівчиною на фронті. Ми бачимо картинку сміливих та мужніх жінок у військовому одязі, однак не знаємо, що насправді лежить за їх тендітними плечима. Військова Збройних Сил України 53-ї окремої мотопіхотної бригади, дівчина-бандуристка Катерина Пахнюк розповіла свою історію війни для Syla.news.

Розкажи про себе: скільки тобі років, звідки ти, чим займалась до того, як потрапила на фронт. 

Катерина Пахнюк: Мені 22 роки, народилась у місті Умань, що на Черкащині. До війни навчалась в Уманському обласному музичному училищі імені П. Д. Демуцького за спеціальністю бандуристка. Також цього року вступила в університет за фахом “Психологія”. Служу вже більше, ніж 2,5 роки в Збройних Силах України в колишньому 43-му окремому мотопіхотному батальйоні, який півроку тому став лінійним в 53-тій окремій мотопіхотній бригаді.

Чому ти пішла на війну?

Катерина Пахнюк: Чому вирішила піти на війну?! Мабуть відчувала, що можу чимось допомогти. Хоча до армії я ніяк не була пов’язана з медициною, вона завжди була далекою від мене. Але так сталося, що саме з медициною пов’язана моя військова спеціальність, адже я старший бойовий медик роти. Як такого переломного моменту не було. Ще коли вчилась, перед державними іспитами, я вже знала, що піду служити і батькам про це сказала. Тому сюрпризом це ні для кого не було.

Чи багато жінок на фронті разом з тобою? Яку роботу вони виконують?

Катерина Пахнюк: Жінок доволі багато, і обіймають вони різні посади. В основному це медики, кухарки, зв’язкові, тилові служби та інше. Безпосередньо в ООС працюють з пораненими, при виході із зони – з хворими, проводять інструктажі тощо. Моя робота в ООС – це робота з пораненими, при виході із зони – з хворими.

На твою думку, чому жінки і дівчата йдуть на війну?

Катерина Пахнюк: У кожного свої мотиви: хтось патріот, хтось йде за своїми чоловіками, бо розлука важка річ, а іноді, на жаль, просто заради грошей.

Коли тобі дійсно було страшно? 

Катерина Пахнюк: Звісно, страшно було, ще й як. Пам’ятаю момент, коли було настільки страшно, що хотілось дзвонити мамі і просити, щоб забрала мене звідти. Але дякувати Богу, не було зв’язку, щоб подзвонити. Уявляю, як мама злякалася б. Коли страшно, починаю задумуватись над сенсом життя, дивитись на буденні проблеми, як на щось незначне, взагалі не варте моєї уваги. Буває страшно настільки, що виходячи зранку на свіже повітря, ти не можеш ним надихатись, готовий землю цілувати від радості, що пережив ніч. І розумієш, що ніякі гроші на світі не варті того почуття страху.

Як ти борешся зі страхом?

Катерина Пахнюк: У мене взагалі кумедна реакція на страх. Я починаю дуже багато говорити, і зазвичай люди, які бачать мене в такому стані, просто веселяться з мене.

Яке життя на фронті? 

Катерина Пахнюк: Життя на фронті – воно особливе. Спочатку важке, але навіть до обстрілів звикаєш. Єдине, до чого звикнути неможливо – це до втрат. Але бувають і позитивні моменти. І взагалі, без гумору там з розуму з’їхати можна. А в медиків взагалі що не гумор, то чорний. Не всі розуміють.

Чи маєш вільний час? Якщо так, то як його проводиш?

Катерина Пахнюк: Вільний час буває. В основному малюю, так нерви заспокоюю, іноді вишиваю, дуже багато читаю.

На війні багато чоловіків і всі вони різні. Часто вони можуть вживати алкоголь для зняття стресу і через це себе не контролювати. Скажи, чи бували колись у твоєму чи в якомусь іншому батальйоні випадки насильства?

Катерина Пахнюк: Як таких випадків насилля у моєму підрозділі не було. У нас все, більш-менш, тихо-мирно.

Коли останній раз одягала сукню?

Катерина Пахнюк: Влітку купила дві сукні, але лише один раз одягла, і майже одразу зняла. Незручно, якщо чесно. Хоча зараз мрію наступного літа перевтілитись у дівчинку і одягнути плаття, підбори…

Яка сьогодні ситуація з їжею, одягом та іншими умовами для життя? Чого найбільше не вистачає?

Катерина: Із забезпеченням проблем великих не має. Одягають, годують, лікують. Тут все нормально. От тільки полігони вимотують: намети і все інше – це трішки важкувато.

Як родина сприймає твоє перебування в ООС?

Катерина Пахнюк: Батьки ставляться нормально. Перший рік моєї служби вони, як мені здається, взагалі не розуміли, де я, що я, що роблю. Вони не розуміли, що кожного дня я в небезпеці, не сприймали мої розповіді серйозно. А потім навпаки почали сприймати все занадто серйозно! Зараз все нормально. Мені ще трохи, і я додому. Вони про це знають, тому вже не хвилюються.

Чи є місце для любові на фронті? Можливо, траплялись поодинокі випадки “лав сторі”?

Катерина Пахнюк: Звісно, “лав сторі” є. У нас все, як у нормального суспільства, просто в менших масштабах.

Ірина Пилипишина, Syla.news

580 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up