“Гомер кіно”: чим прославився український кінорежисер Олександр Довженко

Сьогодні, 10 вересня, відзначається 124 роки з Дня Народження видатного українського радянського письменника, кінорежисера та кінодраматурга Олександра Довженка. Подейкують, що він був вірним товаришем самого Сталіна, а його твір “Земля” і досі входить до 12 найкращих фільмів за всю історію кінематографу.

Твори Олександра Довженка і досі вважають взірцем та початком українського кіноіндустрії. Багато із них дістали визнання не лише в радянській Україні, але й у світі. Так, кіностірчка “Земля” завоювала почесне місце списку 12 найкращих фільмів за всю історію світового кіно.

Однак радянська влада та критики не завжди схвалювали творчість Довженка через націоналістичні ідеї. Керівництво «Українфільму» визнало, що «Земля» ідеологічно відповідала партійним заходам, вжитим для земельної реорганізації у сільському господарстві. Проте критики Павло Бляхін, Хрисанф Херсонський та Дем’ян Бєдний миттєво почали звинувачувати Довженка у нехтуванні висвітлення класової боротьби, пантеїзмі та біологізмі, у захисті куркулів та оспівуванні журби за минулим. Лише Микола Бажан, один з небагатьох, став на відкритий захист режисера, зрозумівши його особливе ставлення до колективізації. Адже перехід патріархального селянства до колективістського суспільства обов’язково викликатиме постійний конфлікт людини та природи.

Незважаючи на критику, фільм все ж вийшов на київські екрани 8 квітня 1930 року. Проте 17-го квітня його з показу зняли. Офіційною причиною назвали натуралізм та замах на радянські звичаї.

Ось що написав Довженко у «Автобіографії» про те, що сталося з ним після випуску «Землі»:

«Радість творчого успіху була жорстоко подавлена страховинним двопідвальним фейлетоном Дем’яна Бєдного під назвою „Философы“ в газеті „Известия“. Я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був умерти».

Але справжнім здивуванням стало для митця те, що його фільм мав грандіозний успіх у Європі. Так, після прем’єри у Берліні про Олександра Довженка з’явилося 48 статей, а у Венеції італійські кінематографісти навіть назвали його «Гомером кіно». Натомість у Радянському Союзі стрічку реабілітували лише у 1958 році після міжнародного референдуму у Брюсселі.

З червня по вересень 1930 року Олександр Довженко разом з Данилом Демуцьким та дружиною Юлією Солнцевою перебував у Чехословацькій республіці, Німецькій Державі, Великій Британії та Французькій республіці. У країнах до його творів поставились по-різному: у Празі директори кінотеатрів визнали його фільми занадто революційними та занадто мистецькими, у Берліні Довженко думав про постсинхронізацію «Землі», але марно, у Парижі йому пропонували поставити фільм, а у Лондоні Довженко вів розмову вже про телебачення.

Відчуваючи тиск з боку ідеологів майбутніх репресій в СРСР Олександр вирішив шукати підтримки у свого товариша – “вождя народів”. Історія спілкування Довженка зі Сталіним — особлива сторінка в житті митця. Сталін зробив Довженка своєрідним «сповідником» і часто викликав посеред ночі, щоби прогулятися по Москві й «поговорити по душах».

На його замовлення Олександр зняв у 1935 році стрічку «Аероград» про нове місто, яке виростає серед тундри, про прекрасне та світле майбутнє чукчів. Для визначення місць натурних зйомок він  вирушив у експедицію на Далекий Схід та сибірську тайгу. Із серпня по жовтень 1934 року у регіоні від Владивостока до Хабаровська тривали зйомки. Вперше зустрівшись з неукраїнським краєвидом, Довженко знайшов тут простір безмежної поетики і накреслив сценарій фільму, що ніколи не побачить світу: «Загублений і віднайдений рай». «Аероград» же стане синтезом уяви та мрії про нові міста Сибіру, які мали стати форпостами оборони Східного Сибіру від шпигунів та іноземного вторгнення на територію СРСР.

За «Аероградом» йшов «Щорс», що також був знятий на вимогу Сталіна. Незважаючи на те, що режисер Довженко мріяв попрацювати над «Тарасом Бульбою», він не зміг проігнорувати наказ генсека. Сценарій, побудований за маршрутами боїв Миколи Щорса, Олександр Довженко писав 11 місяців, отримав багато листів від учасників боїв та соратників Щорса, відвідував архіви та історичні музеї.

Сюжет постійно перероблявся, при цьому Довженко жертвував історичною правдою, розуміючи, що її у цьому фільмі бути не може. І хоча зйомки Довженко почав у 1937 році, закінчив його лише у 1939 році тому,в часи тривали винищення «троцькістів», яких раніше вважали героями громадянської війни. Проби фільму систематично направлялись Сталіну у Москву, і у залежності від волі вождя деякі епізоди Довженко змушений був переробляти по 5-6 разів.

При зйомках «Щорса» режисер вдався до цікавого ходу — поставив більшовицький фільм на суто українському тлі, зйомки якого проходили у Чернігові та навколишніх селах. Фільм, сповнений народними піснями та танцями, місцевими звичаями, думами, набув національного забарвлення. Російська та українська мови  органічно поєднанались. Водночас це був гімн більшовицькій міфології та героїзму, заключний акт більшовицької саги, розпочатої Довженком у «Арсеналі». Фільм вийшов на екрани 1 травня 1939 року одночасно у Москві та Києві і за перший тиждень його подивились близько 31-го мільйона глядачів.

Після приєднання Галичини внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа у 1939 році Олександра Довженка викликали до Києва, аби організувати експедицію кінематографістів до Західної України та Західної Білорусі. Впродовж двох місяців Довженко мандрував західними землями. У результаті з’явилась історична хроніка «Визволення», що супроводжувалась різким політичним коментарем. У хроніці Олександр Довженко показав щойно визволений від польського ярма народ, але народ багатий та цивілізований, в якому живе дух свободи, що його важко приховати від камери. «Визволення» демонстрували 11 вересня 1940 року, після чого фільм швидко зник з екранів.

В щоденникових записах за 1942 рік Довженко писав:

“В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний. Ми дурний народ і невеличкий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного непошана, наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі…”

Своїм “злочином” Довженко також вважав правдиву кіноповість “Україна в огні”, котра викликала гнів у самого Сталіна. Адже 28 листопада 1943 року Довженкові зателефонував Микита Хрущов, взявши в шори письменника за кіноповість як щось вороже народу, партії і уряду, стверджуючи, що він образив Богдана Хмельницького, наплював на класову боротьбу та проповідує націоналізм.
Однак цікавим є те, що незадовго до цього саме він хвалив Олександра Довженка за цей твір, про що згадано в опублікованому “Щоденнику”. Але Хрущов швидко змінив свою позицію після обурення самого “батька народів”.
Пізніше було цькування письменника в кабінеті Сталіна, про яке Довженко залишив запис, що його “знищив великий маршал”, були різні доноси й необ’єктивні оцінки колег-письменників. А тоді Довженко занотував:
“Коли я чую обвинувачення “України в огні” в націоналізмі, як же гірко, як тоскно мені робиться на душі. Боже мій, доки ти будеш боятися мене? Адже я майже смертельно хворий, в мене поламані сустави, з мене давно вже витекла трохи не вся кров. Чого ж ти? Я вже не стою на ногах, я грамоту забув, я німію, а ти ще й боїшся мене! Не бійся, – нічого мені од тебе вже не треба. Все буде по-твоєму, не так, як я хочу, а як ти хотів, хочеш, хотітимеш”.
У цих рядках митець звертається не до небесного Бога, а до земного “вседержителя” Сталіна.

“Його інтерпретація комуністичного ідеалу була настільки своєрідною, що влада часом не знала, як же бути з режисером, задаючись майже чеховським питанням: чи то нагородити, чи то розстріляти? Про одну з його робіт вкрай негативно висловився сам Йосип Сталін. Йдеться про кіноповість «Україна в огні», а вірніше про епізод, де українська дівчина віддається солдатові Червоної армії тільки з тієї причини, що слідом все одно прийдуть нацисти і вона стане полонянкою”, – пояснює політичний експерт Дмитро Франчук. 

Він додав, що Олександр Довженко надав радянському авангарду діячів кіно зовсім нетипові риси: він загострював увагу глядача на природних пейзажах, з’єднуючи ритм життя соціуму і ритм природи. У його картинах відчувається алегорія, що людина, підкорившись силам природи, стає безсилою перед будь-якою стихією. Саме алегорія, за допомогою якої знімав свої фільми Довженко, стала нововведенням у світовому кінематографі.

До найвизначніших кінострічок Олександра Довженка належать: “Арсенал”, “Земля”, “Іван” та “Вася-реформатор “. А також літературні твори: “Земля”, “Ніч перед боєм”, “Нащадки запорожців”, “Життя в цвіту”, “Зачарована Десна”, “Щорс”, Україна в огні” та “Щоденник 1941-56”.



Олександр Довженко помер у 1956 році. До останніх своїх днів він жив у Москві та працював на “Мосфільмі”.

Вклад Довженка в кіно відзначений багатьма меморіальними табличками на будівлях, де він жив і працював, в тому числі меморіальною дошкою в Берліні, бюстом на території Київської кіностудії, і пам’ятником — у Новій Каховці. Одеська та Київська кіностудії носять ім’я кінодраматурга. Цікаво, що в 1972 році в СРСР навіть була затверджена нагорода — Золота медаль імені О.П. Довженка «За кращий військово-патріотичний фільм», а в 1994 році в Україні була заснована Державна премія в галузі кінематографії імені Довженка.
Цікаві факти про кіномитця:
1. Його батьки були абсолютно не письменними та мали аж 14 дітей, із яких вижило лише двоє: Олександр та його сестра Поліна.
2. Довженко пробував себе у ролі дипломата та певний час працював у консульстві Варшави, однак відмовився від цієї роботи через її монотонність.
3. Свою творчу кар’єру він розпочав із художнього мистецтва, а саме – із карикатури.
4. Олександр черпав своє натхнення із природи, тому навіть засадив пустир біля своєї кіностудії деревами.
5. У нього було дві жінки: Варвара Крилова, яка йому зрадила та заразилась туберкульозом і акторка Юлія Солнцева.
6. Чимало сценаріїв, написаних кіномитцем, залишились нереалізованими.
7. Він був надзвичайно самокритичним, тому часто потерпав від мистецьких мук.
8. Хоча він і жив більшу частину свого життя у Москві, він не покидав надій відвідати Україну. Навіть написав лист перед смертю із проханням відвідати її, однак так і не отримав відповіді і помер у Москві.
9. Доженко ненавидів свист, але свистів на знімальному майданчику для того, аби викликати вітер.
Наталія Козак, Syla.news
170 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up