Мрія, яка призвела до революційних змін, – історики про знамениту промову Мартіна Лютера Кінга

Півстоліття тому, 28 серпня 1963 року, американський пастор, борець за права афроамериканців Мартін Лютер Кінг у Вашингтоні виступив перед учасниками маршу протесту проти расової сегрегації та дискримінації зі своєю знаметитою промовою I have a dream. Історики запевняють, що це був найважливіший момент американського руху за громадянські права 1955-1968 років. Американське товариство ораторського мистецтва визнало промову Кінга найкращою промовою XX століття. 

Історик Ярослав Грицак переконаний: якби Мартін Лютер сказав цю промову у 1958 чи у 1978 роках, ефект був би набагато менший.

“Це був був рік справжньої глобальної революції – від Ріо-де-Жанейро до Токіо, від Парижа до Варшави. Головним її змістом була поява нового покоління, яка вимагала докорінної зміни політичної системи, зокрема, обмеження насильства і відчуження влади. На Сході це була боротьба за соціалізм з “людським лицем”, на Заході – за те, щоб демократія стала справжньою, а не формальною. Останнє означало визнання прав жінок і меншин, у тому числі афроамериканців”, – прокоментував історик. 

За словами Грицака, одна з головних ознак цієї революції – це поява текстів-протестів – не лише промов, але й пісень.

“Ці тексти, одягнуті у дуже добру літературну форму, могли постати і зазвучати лише у цій революційній атмосфері.  Текст Лютера тим і добрий, що його можна читати як біблійний псалом – а тому він звучить як Біблія,  поза часом, хоча він, як і Біблія виник завдяки дуже конкретним революційним часам”, – пояснив експерт.

І наголошує, що “Марш на Вашингтон” – одна з найгучніших публічних акцій руху боротьби за права афроамериканців у США. Кульмінацією заходу став виступ священнослужителя і правозахисника Мартіна Лютера Кінга-молодшого. Його промова вважається однією із ключових подій новітньої американської історії.

“За пару десятків років те, за що вони боролися, стало повсякденною щоденністю. У 1848 році революційною вимогою була “кожній нації – своя держава”. Зараз “національна держава” є нормою міжнародного права. Так само тоді вимогою були права жінок і меншин – зараз ці права рідко хтось наважується заперечити. Тобто у кінці-кінців, ці революції привели до революційних змін, і зараз  ми створену ними реальність сприймаємо як банальність. Але що залишається – це не банальні тексти. І промова Мартіна Лютера один з них”, – пояснив Ярослав Грицак. 

Марш зібрав близько 200 тисяч людей –  це більше, ніж планували організатори маніфесту.

Одним із приводів для проведення масштабної маніфестації стала ініціатива президента Джона Кеннеді, який виніс на суд федеральних законодавців проект закону про громадянські права, що передбачав заборону расової сегрегації в публічних місцях.

Документ “забуксував” y Конгресі, а афроамериканські акції протесту в різних штатах закінчувалися запеклими сутичками з поліцією, і лідери правозахисного руху вирішили зібрати своїх прихильників у столиці.

Сам Кеннеді поставився до ідеї “Маршу на Вашингтон” скептично, побоюючись насильства. Організатори наполягали на мирному характері акції і закликали до участі в ній як чорношкірих, так і представників інших рас.

Як зазначає історик Єгор Брайлян, промова Мартіна Лютера Кінга перед Капітолієм за своєю суттю була маніфестом всього чорношкірого соціуму про отримання громадянських прав нарівні з “білим” населенням США. Він додав, що Кінга можна сміливо порівняти з Махатмою Ганді, так як обоє були прихильниками ненасильницького спротиву.

 

“На 1950-ті роки, коли був період чи не найбільшого консерватизму в новітній історії США, проблеми політичного та соціально-економічного становища афроамериканців мало хвилювали центральний уряд у Вашингтоні. І тоді з’явився Кінг, який був, щоправда, ліберальнішим від Малкольма Ікса, з більш радикальними поглядами. У 1960-их за президентства демократів Кеннеді та Джонсона певним чином було розв’язано американську дилему – конфлікт між демократичними ідеалами свободи та рівності та практик численних заборон та обмежень”, – прокоментував історик. 

Перед маршом на Вашингтон, Кінг сформулював у Бірмінгеському маніфесті основні вимоги до керівників США, де зазначив, що ідеали американської мрії стануть реальністю. Борець за права апелював до вислювлювань отців-засновників, наприклад Уільяма Джефферсона, який говорив, що всі люди народжені рівними та мають право на життя, свободу та щастя.

“У американській столиці тоді зібралося 250 тисяч осіб, у тому числі 75 тисяч –  “білих”. Кінг готувався до своєї промови декілька днів, у чому йому допомагали спічрайтери. Почав свій спіч політик зі згадки американської дилеми та вказав на історичність моменту, коли сто років тому президент США Авраам Лінкольн скасував рабство. Незважаючи на це, і навіть через сто років, афроамериканці не здобули омріяної повноцінної свободи та рівності. Промова I have a dream остаточно сформувала образ Мартіна Лютера Кінга як харизматичного політика, що бореться цивільними методами для досягнення своїх цілей”, – розповів експерт. 

І додав, що всього у 1963 році за підрахунками журналу Time Кінг промандрував 275 тис. миль, проголосивши 350 промов по всій території США.
Професор історії Бард-колледжу США Геннадій Шкляревський пояснив, що виступ Кінга дійсно вважається найвищою “точкою” руху за громадянські права в США. Ця промова була висловлена пастором у стилі релігійних проповідей. За його словами, у ній було мало практичних пропозицій та рішень. Вона була скоріше вираженням глибокого відчаю самого Кінга і багатьох його прибічників. Тому її значення скоріш за все символічне, ніж практичне.

“Рух за громадянські права у кінцевому рахунку перейшов на практичну стадію здійснення під егідою так званої прогресивної політики лібералів. Ціллю цієї політики було рішення расової проблеми. Однак вона з цією задачею не впоралась.  Скажу тільки, що рішення цієї проблеми можливе тільки шляхом підключення всіх до формування політичної волі і думок. Ця ж політика передбачає формування цієї волі і думок перш за все політичними елітами”, – зазначає професор історії. 

І додає, що такий підхід у рішенні расової проблеми перш за все наділяє перевагами, а не справжніми  правами певну групу населення. Саме тому, на думку історика, існує велика різниця між темношкірим населенням та “білими” ліберальними елітами. Останні, за його словами, виступають за атеїзм та за усунення впливу релігії з суспільної сфери. В то й же час темношкіре населення дуже релігійне і часто підтримує роль релігії в політиці.

“Нагадаю, що Кінг був пастором. Крім того, “чорне” населення, як правило, захищає права ненароджених дітей і є противниками абортів. Ліберальні ж еліти проводять політику за виділення державних коштів на аборти та контроль за народжуваністю”, – прокоментував Геннадій Шкляревський. 

Режисерка Наталія Вальда зазначила, що промова Мартіна Лютера Кінга “Я маю мрію” – рідкісний, але дуже яскравий приклад того, як одна промова, одна особистість здатна змінити історію.

“Це був яскравий приклад прекрасного ораторського виступу  із цитатами з Біблії та  Конституції США. Треба сказати, що в цій промові він практично пригрозив, що чорношкіре населення країни не залишить “білих” у спокої, поки залишиться такий стан речей, але в той же час, закликав до миролюбного вирішення питання”, – розповіла режисерка. 

На її думку, промова Мартіна Лютера поєднувала в собі дипломатичний підхід і попередження, нагадувала госпели й натхнені проповіді.

“Однаковий повторюваний початок фраз мав найпотужнішу енергетику і створював ритм заклинання, а цитати із Біблії звучали урочисто і перегукувалися із душевним настроєм людей, які волають до вищої справедливості. Будучи проповідником, він виголосив промову настільки запальну, що вона об’єднала чорношкіре населення в єдиному протистоянні расовій політиці країни. Вона згуртувала народ в боротьбі, по країні прокотилася хвиля протестів, й тому, вже буквально через рік буде прийнятий закон, що забороняв расову дискримінацію. Ця промова Мартіна Лютера Кінга поклала початок нової ери расової терпимості і, в сучасному розумінні, глобалізації нашого світу”, – прокоментувала Наталія Вальда. 

Зрештою Кінґ став неформальним лідером усього руху боротьби за права темношкірого населення.
Нові закони важко впроваджувалися на Півдні США. На місцях продовжували розганяти демонстрації чорношкірих – досить згадати “криваву неділю” 7 березня 1965 року в Алабамі. А у квітні 1968-го застрелили і самого Кінґа. Як і у випадку з Кеннеді, вбивцю спіймали, але ясності щодо справжніх організаторів вбивства немає досі.
Ірина Пилипишина, Syla.news

 

217 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up