Що спонукало Горбачова виправдати жертв політичних репресій СРСР? Думки експертів

Що спонукало Горбачова виправдати жертв політичних репресій СРСР? Думки експертів

 28 років тому цього дня, 13 серпня, президент СРСР Михайло Горбачов підписав указ про відновлення прав усіх жертв політичних репресій 1920-1950 років. Документ визнавав незаконними репресії, що проводилися стосовно селян у період колективізації, а також щодо всіх інших громадян за політичними, соціальними, релігійними, національними мотивами і мав на меті повністю відновити права цих осіб. Експерти пояснюють, причинами послужили як зовнішньо-, так і внутрішньополітичні чинники.

Документом, який акцентував увагу на необхідності реабілітації жертв сталінізму, став указ президента СРСР від 13 серпня 1990 року «Про відновлення прав усіх жертв політичних репресій 20-50-х років». Ним передбачалося зобов’язати Раду Міністрів СРСР, уряди союзних республік внести до 1 жовтня 1990 року у законодавчі органи пропозиції щодо порядку відновлення прав громадян, які постраждали від репресій.

“Цим указом політичні в’язні як такі перестали існувати у Радянському Союзі. Всі політичні репресивні методи, що раніше використовувались, повністю перекривались. До УРСР почала повертатись велика кількість політичних діячів, що  могли вільно висловлюватись, не боячись ув’язнення”, – пояснює доктор історичних наук, доцент історичного факультету Національної академії сухопутних військ України Віталій Виздрик. 

За його словами, на рішення Горбачова вплинули більшою мірою зовнішньополітичні фактори. Він прагнув вивести республіки з тієї ізоляції, в якій вони перебувала під владою СРСР.

Натомість, Єгор Брайлян, історик, член громадського просвітницького проекту LIKБЕЗ вважає, що указ про відновлення прав усіх жертв політичних репресій більше стосувався кримських татар. Адже всупереч реабілітаційному закону 1967 року, їм все одно не дозволялось повернутись.

“Частково було реабілітовано колишніх в’язнів, багато з яких не дожили до того дня. Активізувався цей процес після XX з’їзду КПРС. А вже в Перебудову все ще не вирішеним залишалося кримськотатарське питання, коли корінний народ Криму було вислано в 1944 році до центрально-азійських республік, незважаючи на реабілітаційний закон 1967 року, кримським татарам заборонялося повертатися на свою Батьківщину”, –  розповів Єгор Брайлян.

Він також пояснив, що згідно з постановою Верховної Ради СРСР від 28 листопада 1989 року Рада Міністрів СРСР на засіданні 21 грудня 1989 року утворила Державну комісію з проблем кримськотатарського народу. Ця комісія за 6 місяців роботи підготувала конкретні пропозиції, що відобразились в постанові Ради Міністрів СРСР від 11 липня 1990 р. за № 666 ”Про першочергові заходи для розв’язання проблем повернення кримських татар до Кримської області”.
До виконання розробленої програми були залучені міністерства та відомства, організації та установи, планувалося асигнування відповідних коштів.
Завдяки Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30-40-их та на початку 50-их років», влада почала лояльніше ставитись до репресованих та навіть почала захищати їх інтереси.
“Вихід Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30-40-их та на початку 50-их років» надав процесу реабілітації більш демократичного характеру. У цей час у рамках владної вертикалі, починаючи з Верховної Ради України й закінчуючи місцевими радами, почали створюватись комісії, які складалися з народних депутатів та представників громадськості, й мали на меті сприяти забезпеченню прав та інтересів реабілітованих, створенню пам’ятників жертвам репресій, а також утриманню в належному порядку їхніх захоронень”, – додав Єгор Брайлян.
В Україні на початок 1990 року необхідно було переглянути понад 200 тисяч кримінальних справ репресованих.  У  зазначеному законопроекті «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30-40-их та на початку 50-х років» були враховані пропозиції та зауваження не лише Комісії Верховної Ради УРСР у питаннях законодавства та законності, але й Ради Міністрів УРСР, Верховного Суду УРСР, Міністерства юстиції УРСР, Прокуратури УРСР, Комітету держбезпеки УРСР, Всеукраїнського товариства репресованих. До того ж  бралися до уваги численні побажання колишніх репресованих громадян.
Однак поза увагою владних структур залишалися репресовані в 1920-их – першій половині 1980-их років. Вони здобули свободу лише 17 квітня 1991 року, після прийняття закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, що поширювався на всіх необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території України іншими державними органами в будь-якій формі за період 1917-1991 років.
В Україні з 1917 по 1991 роки під тягар репресій потрапило понад мільйон людей. Найбільше за кількістю постраждала Донецька область.
Наталія Козак, Syla.news

 

Коментувати

554 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up