Плейлист декадента. Яку музику слухав Іван Франко

Іван Франко не тільки писав вірші та філософські тексти, а й як кожна грішна людина – споживав: любив смачно поїсти, трохи випити, читав книжки та гуляв із жінками.

У цій статті говоримо про плейлист декадента, тобто про музику, яку слухав Іван Якович.

 

Народний MTV

 

ХІХ століття. Тоді Галичина ще не знала ні мр-3 плеєрів, ні касетних програвачів. Повсякденним soundcloud-ом того часу були народні пісні, які виконували вдома, у полі, під час свят. Тож логічно, що перший меломанський досвід Івана Яковича – колискові, обрядові та народні співання. Цей селянський MTV йому так полюбився, що юний хлопак не встояв перед спокусою та пішов собі у хор при Дрогобицькій гімназії, де навчався.

Але коломийками, різдвяними та обрядовими піснями ситий не будеш. Іван Якович, вже згодом, як людина міська просто не міг не пізнати класичну музику. Але перед Бахом та Бетховеном, наш декадент познайомився із тюремними піснями.

 

Тюремний музон

 

Опинившись через свої політичні переконання за гратами, Іван Якович, потоваришував із ув’язненими і почав просити їх, щоби вони наспівували своїх бандитських пісень. Ці шлягери ішли в перемішку з народними хітами, ну і звісно, Франко у тюрмі не так довго сидів.

Є на вулиці князя Романа меморіальна табличка, яка розповідає, що у будівлі, де раніше містилася польська тюрма, відбував ув’язнення Іван Франко. Тм пишуть, що він сидів із 1877 по 1878 рік. Спочатку може здатися, що ого, як довго. Але львівський екскурсовод Іван Радковець розповів, що посадили Франка у тюрму 30 грудня, а випустили на початку січня. Виходить, що всього то 3-4 днів там був. Ну а радянська пропаганда, яка ту дошку встановлювала, своє діло знає.

Колаж: Микола Чихарівський
Колаж: Микола Чихарівський

Сам же Франко писав про той час таке:

Моє ув’язнення в 1877 році і дев’ятимісячний побут у львівській в’язниці, пізніше, ув’язнення в Коломиї і мандрівка із Коломиї до Дрогобича, а також численні екскурсії в різні сторони краю, чинені тоді й пізніше, зводили мене докупи з великою силою різних людей, від яких я мав нагоду записувати різнорідний етнографічний матеріал.

Тоді, у львівській в’язниці Іван Якович записав чимало пісень від своїх колег співкамерників: від Михайла Теслюка із села Батятичів, Кароля Францишкевича з села Рогатина та Михайла Янковського з Жовківської округи.

Пісню «Ой краче, краче чорний ворон по долі» він записав із співу двох незнайомих арештанток.

В коломийській тюрмі 1880 року на прохання декадента було записано багато пісень від в’язнів.

Радянська культурологічна преса вважала, що таким чином ув’язнені, які були переважно робітниками, соціалістами, анархістами, через пісні висловлювала свій класовий соціальний протест проти несправедливості. Нам же здається, що справа трохи в інакшому. Пісня – це спосіб життєвої рефлексії, осмислення свого досвіду, життя, любові, боротьби.

Життя будь якої людини складається яко з радости, так із печалі. Тому й пісні вигадуються та поширюються відповідні.

Якщо ж говорити конкретно про тюремні пісні, то у нас вони асоціюватимуться з шансоном, російським, а відтак – з культурою наших північних сусідів.

Та все ж тюремні пісні є у культурі будь-якої країни, просто у Росії вони стали елементом масової культури. У США, приміром, тюремна лірика часто асоціюється з реп-музикою, бо хіп-хоп культура часто має у собі такі  коди, як ганстер, продавець зброї чи наркотиків.

Але тюремні шляхгерни ХІХ століття на Галичині, все ж відрізнялися від того стилю тюренмої лірики, що був поширений у Росії. Хоча спільне між галицькими та російськими піснями все ж таки є: їх у своїй творчості транслювали відомі письменники.

Якщо галицькі тюремні тексти поширював Іван Франко, то російські – популяризував Федір Достоєвський, до-речі, найбільш європейський, найбільш західний письменник російської літератури.

У романі “Записки з мертвого дому” Достоєвський цитує тюремні пісні. І це не співи людей, яких відправили на каторгу в сибір, де могло бути ув’язнені за політичними мотивами, це пісні тюремників з міської в’язниці.

 

Класика декадента

 

Як людина, що жила у місті, Франко не міг не познайомитися з академічно, класичною музикою.

 

Перш за все, Іван Якович цінував творчість засновника української класики Миколи Лисенка. Чому? Бо Микола Віталійович круто поєднував стандарти академічності з фольклором.

Франко часто їздив до Києва, щоби потусуватися з старою громадою – середовищем інтелігенції, де також крутився й Микола Лисенко.

Талановитим музикантом Іван франко вважав і Дмитра Бортнянського. Однак нашому декаденту не сподобалося, що композитор легковажно ставився до народної музики.

У статті «Думки профана на музикальні теми» Іван Франко розкритикував Бортнянського, назвавши його «злим демоном нашої музики». На думку Івана Яковича, той просто приніс в україну західне звучання, поєднав європейську та церковну музику, а про народний саунд забув, чи недооцінив його.

Багато композиторів галичини все ж таки писали музику у дусі церковних традицій. Але з часом на них почала впливати віденська класична музика й Іван Франко згадував про це у своїх творах. Зокрема він писав про вальси композитора Йоганна Штрауса.

Очевидно така музика йому подобалась, та все ж до кінця життя наш декадент залишився вірним народній музиці, фанатівши від фолькльору.

Роман Коржик, Syla.news

239 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up