Таємний щоденник Петлюри. Від менеджера культури до міністра оборони

У 2018 році на екрани вийде художній фільм Олеся Янчука “Таємний щоденник Симона Петлюри”. Назва стрічки звучить, як метафора життя головного отамана військ УНР. Всі прожиті роки від таємно писав історію своїх днів, яка згодом стала історією модерної України. Ту, яку без брому не прочитаєш…

Симон Петлюра: від менеджера культури до міністра оборони

Симон народився у 1879 році в сім’ї щирих полтавських міщан, яка мала козацьке походження. Коли йому тринадцятий минав, він пішов навчатися до церковнопарафіяльної школи. У 1895 році хлопець вступає до Полтавської духовної семінарії. Однак йому не вдалося довчитися у тому закладі. Він повністю поринає у вир революційної та політичної боротьби, який у буквальному сенсі засмоктує його. У 1900 році юний Симон організовує у Полтаві святкування чергової річниці з дня народження Тараса Шевченка. На заході виступив Микола Міхновський, лідер «Революційної Української Партії». Вражений словами Міхновського, Петлюра і сам вступає до лав партії, згодом ставши її провідним діячем.

Однак самою політикою ситий не будеш. Петлюра розуміє, що крім справ революційних потрібно дбати про культурне життя рідного міста та займається активною діяльністю культорганізатора. По-суті те, що зараз роблять літературні менеджери, музичні продюсери та організатори концертів, сто шістнадцять років тому робив і Симон Петлюра. З цією метою він запрошує на виступ до семінарії Миколу Лисенка ― видатного композитора, засновника української опери. Уявіть собі, якби зараз Ви стали організатором концерту групи «Океан Ельзи» у Полтаві, особисто запросивши Святослава Вакарчука. От щось схоже відчував тоді Симон Петлюра.

На візит Миколи Лисенка чекала вся студентська громада семінарії. І вже коли відбувалася генеральна репетиція заходу, якою Петлюра керував особисто, до зали зайшов ректор навчального закладу. Отець Іоанн Христофорович Пічета дізнався, що у семінарії збирається виступати Лисенко, і буде виконувати заборонену російською цензурою композицію «Б’ють пороги». Ректор проганяє композитора зі сцени, звинувачуючи його у духовному розбещенні молодих семінаристів та мазепинських інтригах. В той час прихильників української мови та культури називали мазепинцями. Симон Петлюра виступає проти ректора, прямо на сцені захищаючи честь композитора. За це його згодом і відрахують з навчального закладу. Хоча отець Іоанн пропонував Петлюрі отямитися, взятися за навчання і забути про всі ці революційні витребеньки, та Петлюра сказав ректору, що ідеї дорожчі за навчання і пішов.

Проте дорогу до семінарії Петлюра не забув. Студенти-революціонери, що навчалися там, таємно зустрічалися з Петлюрою у навчальному закладі.

Навесні 1902 року Петлюра став одним із організаторів виступу семінаристів, які вимагали скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів та запровадити навчання українською мовою. Їхні домагання були сформульовані у спеціальній «петиції», під котрою було зібрано близько 200 підписів.

Ректор був шокований поведінкою учнів. Семінаристи повстали проти хабарництва та шпигунства у семінарії. Студенти били вікна та меблі, знущалися над суворими викладачами. Здавалося, що студенти просто ошаліли і стихійно громили все навколо. Однак ця акція була ретельно організована Симоном Петлюрою.

Пізніше він буде брати участь в агітації селян з Решетилівки, і підбурюватиме їх до постання проти багатіїв. Але це робін-гудство закінчиться для нього вигнанням. Тікаючи від поліції, Симон перебирається в тоді ще українську Кубань, де продовжує свій революційний хардкорний шлях.

 

Організаторський хист Петлюри через п’ятнадцять років після цього змінив хід української історії. Коли російський цар відрікся від престолу, а у Києві утворився проукраїнський орган влади ― Українська Центральна Рада, Петлюра увійшов до першого українського уряду тих часів, що мав назву Генеральний секретаріат.

Петлюра документ 1

Важливою подією в політичній кар’єрі Петлюри став І Всеукраїнський військовий з’їзд 1917 року в Києві. Петлюра був однією з провідних постатей з’їзду, входив до його президії, головував на декількох засіданнях, виголосив низку промов, запропонував найважливіші резолюції.

Головним завданням Петлюри була організація та українізація збройних сил УНР. Не бажаючи коритися наказам згори, Петлюра конфліктував з головою Генерального секретаріату Володимиром Винниченком, який не підтримував створення окремих збройних сил України. На знак протесту Симон Васильович вийшов з уряду. Він поїхав на Лівобережжя, де почав створювати українські військові частини.

Так було сформовано гайдамацький кіш Слобідської України. Петлюрівські «Гайдамаки» на початку 1918 року відіграли вирішальну роль у боях за Київ та в ліквідації повстання більшовиків, центром якого став «Арсенал». Кіш став однією з найбільш боєздатних українських частин.

Історична правда

Радянська пропаганда очорнювала Петлюру за єврейські погроми, про що ми поговоримо пізніше, за буржуазний націоналізм, бандитизм та зрадництво. Але при цьому, Петлюра, розділяв соціалістичні погляди, де в чому підтримував марксизм. Однак соціалізм він хотів втілити на практиці за умови створення самостійної України. Плюс до того, Симон та російські комуністи мали двох спільного ворога – монархізм та німців. Про негативне ставлення Петлюри до приходу німецький військ в Україну, пише історик Володимир Верстюк:

 – Петлюра негативно поставився до запрошення Центральною Радою німецьких та австрійських військ в Україну, тому участі в роботі УЦР навесні 1918 р. не брав. Проте він розумів, що, незважаючи на те, чи було б зроблено запрошення, чи ні, німці все одно взяли б під свій контроль Україну.

 

Саме тому Петлюра йде на чергове зближення зі своїми опонентами з Центральної Ради – Винниченком та Грушевським. Разом з діячами генерального секретаріату – Швецем, Андрієвським, Макаренком, він засновує таємний орден для організації антигетьманського повстання  – Директорію.

Вони скидають гетьмана з трону, і знову приходять до влади. Це було у листопаді-грудні 1918-го. Петлюра знову повертається до найвищим постів державної влади України. У Директораті Петлюра відповідав за міністерства військових та морських справ, а також мистецтва і народного здоров’я.

Тепер він беззаперечний, рішучий лідер. Він тисне як може на голову директорії Винниченка, і вимагає, щоби той оголосив війну Росії. Винниченко хоче знайти компроміс із урядом Леніна, але марно. Війну комуністам було оголошено лише 16 січня — коли радянські війська вже взяли Харків, Чернігів та підійшли до Полтави. Отримавши одноособову владу над військом, Петлюра поділив армію на три угрупування: Правобережне (під орудою Олександра Шаповала), Східне (Євген Коновалець) та Південне (Андрій Гулий-Гуленко).

9 травня обраний Головою Директорії, отримавши практично диктаторські повноваження. На чолі об’єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 року здобув Київ, однак вже наступного дня під тиском Збройних Сил Півдня Росії (ЗСПР) був змушений полишити місто.

 

За цих обставин багато уваги довелось приділяти й дипломатичній діяльності – переговорам з представниками Антанти, обміну в Румунії цукру на набої, пошукам підтримки в Польщі. Після укладення Варшавського договору з Польщею, українські війська разом з польською армією повели наступ на більшовиків і 7 травні 1920 року здобули Київ.

Подальша боротьба Симона Петлюри проти більшовиків була приречена на поразку. У жовтні 1920 року Польща уклала перемир’я з радянською Росією, тож війська УНР, які в листопаді 1920 року перейшли Збруч, було інтерновано. Петлюра тікає до Польщі, а вже потім – У Париж.

 

Там він намагається продовжити політичну та революційну діяльність. Там  він організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. Жив Петлюра у Парижі дуже бідно. Обідав на 4 франки, постійно переїздив.

Там він і зустрів свою смерть.

Симон Петлюра був убитий 25 травня 1926 року Самуїлом Шварцбардом. Вважають, що той нібито був агентом ОДПУ, а помста є лише приводом. Сам Шварцбард у перших свідченнях французькій поліції розповідав, ніби лише чув про погроми від одновірців, коли в 1917 році їздив спільно з французькою військовою місією з Петрограду до Одеси. Про це, зокрема, свідчать публікації тогочасної французької преси: «Еко де Парі», «Парі-Міді» та інших.

Вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року було представлено засобами масової інформації як акт справедливої помсти за масові вбивства євреїв в Україні. В результаті кілер ЧК Самуель Шварцбард не лише швидко вийшов на волю в ореолі героя-месника, але й надовго закріпив за Петлюрою та українським рухом тавро антисемітизму. Але, насправді Петлюра не був причетним до єврейських погромів. Про це пише історик, голова Українського інституту національної пам’яті, Володимир В’ятрович:

 – Ця історія настільки сподобалася чекістам, що випробувані тоді прийоми дискредитації і пришивання антисемітського ярлика стали одним із головних методів у боротьбі з українським національним рухом. Документи, які могли спростувати цей стереотип пильно приховувалася у їхніх архівах. В розділі “Джерела” ІП представляє один із доказів спростування міфу про Петлюру-антисеміта – звернення “До населення України” за підписом головного отамана військ Української Народної республіки.

Петлюра проти погромів

Симон Петлюра був не менш вагомим політиком часів визвольних змагань УНР 1917 – 1921 років, ніж Михайло Грушевський, Володимир Винниченко чи Євген Коновалець. Але в історичній пам’яті українців закріпилися імена першого президента та письменника-соціаліста. Грушевського на грошах зображують, пам’ятники ставлять. На честь Винниченка вулиці називають. Симона Петлюру так палко ніхто впродовж української незалежності не увічнював. За 25 років головний отаман військ УНР удостоївся пам’ятника у місті Рівне та вулиці в Києві, яка веде до головного залізничного вокзалу столиці.

Петлюра проти погромів 2

Зате от за статистикою запитів у мережі інтернет ім’я Симона Петлюри обганяє Грушевського та Винниченка, виходячи на рівень з Нестором Махном, але програючи Степану Бандері.

Петлюра проти погромів 3

Наприклад, хрещений батько практичного українського анархізму Нестор Махно залишив про своє життя у Парижі аж 4 томи спогадів. Симон Петлюра, будучи журналістом та більш популярним політиком – жодної статті, жодної замітки. Тому завдання істориків та журналістів – досліджувати історію Симона Петлюри, писати про нього правду. Адже історія переконливо довела, що у збройній боротьбі за Українську державність він – Отаман number one.

 

 

654 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up