Радянський Львів очима хіппі: історія Республіки Святого Саду

Львів, як і будь-яке інше місто України, має свою унікальну історію. З туристичних екскурсій, інтернет-ресурсів, на уроках історії, в документальних фільмах ми дізналися про чималу кількість львівських історичних пам’яток, оригінальних винаходів, відомих людей, автохтонних закладів тощо. Проте, окрім самого серця Львова, тут існує багато місць, які невідомі широкому загалу, про які навіть не знає левова частка корінних жителів. Сьогодні, до Дня пам’яток історії та культури, ми вирішили розповісти небуденну історію про буденне місце. 

В центрі міста всередині житлового кварталу, обмеженого вулицями Лисенка, Винниченка, Просвіти і Короленка розташоване знакове місце з цікавим походженням. Наприкінці 1960-х років Львів оговтувався після масових арештів творчої інтеліґенції. Тоді за ґратами опинились брати Горині, Чорновіл, Іван Гель, Осадчий та інші. Під час судилища під стінами суду в самому центрі Львова збирались сотні людей, щоб висловити свою незгоду з репресіями.

На демонстрації пацифістів у Львові, 20 вересня 1987

Минуло декілька років і на цьому місці збиралися хіппі, які слухали заборонену на той час західну рок-музику, як-от The Beatles, Led Zeppelin, Pink Floyd. Вони не здогадувались про недавні гучні події, їх ще мало цікавила політика чи висока культура. Туди тягнулася молодь з усіх околиць. Вони організовували хіппі-сейшени. Один із них був присвячений пам’яті Джимі Хендрікса, на який їхали з усього Радянського Союзу. Це покоління пило каву на Вірменці, а вечорами збиралося у Саду – послухати, обговорити книжки Солженіцина чи Селінджера. Вони творили свою альтернативну реальність – Республіку Святого Саду.

Алік Олісевич, 1979 р., біля Домініканів

Члени субкультури збиралися там близько до вечора, щоб вийти за рамки радянського побуту і вільно видихнути. У часи, коли чи не єдиним доступним вибором для радянського громадянина був вибір черги, у яку ставати, у міській культурі Львова витворилося середовище, де єднала не мова і не історія, а насамперед культура спілкування, основою якої була повага до іншого.

Молоді неформали, об’єднані спільними смаками у музиці та літературі, ніколи не ставили собі за мету жодних глобальних змін – лише власний розвиток та культурний обмін. Але їм вдалося створити нову альтернативу: поруч із номенклатурою, лояльними до режиму громадянами та нонконформістами-дисидентами вони стали «третім виміром» радянського Львова. Найменш заідеологізованим, і від того – найбільш романтичним. Вони дали зрозуміти, що «у Союзі можна грати рок». І навіть – українською.

Фото з приватного архіву Аліка Олісевича.

Syla.news

2742 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up