Підсумки прожитого тижня

Підсумки прожитого тижня

Вибори в Німеччині, вибухи в Калинівці, суд над Лавриновичем та інше…

Політик, засновник благодійного фонду та лідер партії “Сила людей”, Віталій Ковтун підбив підсумки тижня, який ми пережили.

Зона вільної торгівлі.

Україна та Ізраїль вийшли на фінішну пряму в переговорах щодо зони вільної торгівлі. Це величезний шанс для залучення інвестицій на території нашої держави.
Водночас дуже складно вести перемовини про економічні вигоди під призмою політичної, а також безпекової нестабільності. Ми можемо підписати безліч договорів про зону вільної торгівлі з різними країнами. Та питання реалізації цих домовленостей залежатиме від політичної визначеності, а також від безпеки нашої країни. В країну, яка воює або має проблеми військового чи безпекового характеру, не заженеш капітал жодними угодами. Капітал або прийде, або не прийде.
Так, зона вільної торгівлі є дуже вигідна і корисна для країни, водночас чи є методи, щоби реалізувати можливості зони вільної торгівлі?
Є в цьому напрямку ще ширша проблема. В Україні до цього часу діють з північним агресором договори про дружбу та співробітництво!… І нещодавно Держдума Росії зробила заяву стосовно прийнятого закону про освіту в Україні, звинувачуючи Україну в «недружності». Такого роду тролінг нашої країни на державному рівні продиктований тим, що в нас ці угоди не є денонсовані. Хоча і ВР, і Президент, які відповідальні за міжнародну політику, мабуть, що на 3 році війни мали би подати на розгляд ВР денонсування «дружніх» угод з агресором! Це чергове підтвердження суспільної шизофренії, коли ми, з одного боку, підписуємо угоди про вільну торгівлю, а з іншого, не вирішуємо базових безпекових та стратегічно-політичних питань стосовно національних інтересів нашої країни.
І в чиїх інтересах буде зона вільної торгівлі з Ізраїлем? Дуже багато питань накопичується до нашої влади. І, мабуть, їх критична кількість може характеризувати наших державних мужів як некомпетентних або ворожих елементів для нашої країни.
Мабуть, настав час говорити про вибори, про їх формат, про ЦВК та зміну виборчого кодексу. І найголовніше: як ми будемо в перспективі часу “перезавантажувати” нашу владу.

Вибухи у Калинівці: хто винен?

Багато обговорень і багато суб’єктивних суджень щодо вибухів у Калинівці. Звинувачення лунають в сторону влади, Міністерства оборони, Міністерства надзвичайних ситуацій. Дискусій на цю тему безліч.
Я хочу акцентувати увагу на тому, що українському суспільству не варто забувати про те, що ми знаходимось у стані війни.
Очевидно, що за вибухи на складах у Калинівці є відповідальні конкретні люди. Відповідальними є і Служба безпеки, і Служба розвідки та й, зрештою, Міністерство оборони.
Проте в цьому питанні не варто мислити категоріями мирного часу. Бо треба все ж таки робити вибір. Зокрема, чи ми маємо право тотально критикувати владу з позиції мирного часу. Адже потрібно усвідомлювати, що під нашим боком знаходиться агресор.
На жаль, наша влада за 3 роки агресії не дала відповіді, що відбувається? Чи це боротьба з внутрішнім тероризмом, чи ми це розцінюємо як терористичний акт, чи ми воюємо із зовнішнім агресором.
Ось ця невизначеність юридичного ґатунку призводить до масової суспільної шизофренії. Ми не можемо дати чітку відповідь на питання: хто наш ворог? З одного боку, ворог чітко визначений – це агресор, який анексував Крим, переступивши через різні міжнародні домовленості. А з іншого боку, нам нав’язують тези, і вони не є безпідставні, що наш ворог – наша корумпована влада і держава. І українське суспільство знаходиться зараз в найгіршому стані, який собі можна тільки уявити!
З одного боку, не можна критикувати свою владу, адже є чітко визначений агресор. А з іншого боку- ні ми, ні влада не можемо чітко назвати агресора. Я це назву такою собі суспільною шизофренією.
Винуватими можуть бути диверсанти, винуватими можуть бути недбалість та халатність. Але основа тої ситуації знаходиться у невизначеності нашої країни стосовно того статусу, в якому вона перебуває. Чи вона перебуває у війні, і це тягне за собою певні дії, наслідки, чи в нас справді відбувається антитерористична операція? Навіть не важливо, наскільки це сприймають чи не сприймають наші зовнішні партнери або вороги. Важливо, як ми самі даємо собі з тим усім раду. І українці зараз, на жаль, потрапили в ситуацію глибокої шизофренії. Ми не маємо точки відліку для того, щоб адекватно оцінювати ситуацію, в якій ми знаходимось.
Тому будь-яка відповідь на питання, що відбулося на Вінничині, не розв’язує задач, чітко зрозумілих для всього суспільства.
Якщо це агресор, то значить в нас війна і це тягне за собою певний конституційний стан (військовий чи надзвичайний). Якщо в нас не війна – то винна влада. Якщо винна влада – то залишається право народу на повстання. Але ми розуміємо, що в цьому стані, в якому ми знаходимось, найбільше виграє від повстання північний агресор.
Ми зависли між білим і чорним. І психологічно знаходимось в сірій зоні. Апеляція до влади, щоби вона розірвала цю сіру зону – це єдино правильне рішення і поведінка українського суспільства у плані формування свого відношення до тих подій, які відбуваються.

Читати також:  Дерев багато не буває. На Сихові, у парку імені Папи Римського, провели екологічну акцію

Суд над Лавриновичем

Цього тижня ми стали свідками спершу ув’язнення екс-міністра юстиції Олександра Лавриновича, а згодом його звільнення. Не зовсім зрозумілими є дії служителів Феміди, адже вони лише утверджують в суспільстві відчуття, що справедливості немає.  Невже не було інших варіантів, аби показати логіку та бажання нашого правосуддя приймати адекватні рішення? Натомість Лавриновичеві інкримінували якусь безглузду статтю про сепаратизм чи повалення конституційного ладу. Ми вкотре стаємо на ті самі граблі, недовіра до судової системи дужчає. Адже на фоні ситуації з Лавриновичем маємо звільнення з-під варти людей, які захоплювали чи робили спробу захопити Одеську ОДА. Все це – чергова тотальна дискредитація судочинства України.
Не може суспільство бути стабільним, демократичним і прогресивним, якщо його позбавити змоги апелювати до справедливості. Якщо ситуацію не виправити якнайшвидше, можемо зіштовхнутися з таким явищем, як суд Лінча. І це може стати черговою точкою неповернення на шляху розвитку України. Не хотілося б таке допустити. Правосуддя усе ж має залишатися у сфері відповідальності нашої судової системи.
Та потрібно врахувати, що ще кілька таких випадків – і суспільна думка не буде засуджувати самосуд. І небезпека такого стану речей – дуже висока.

Вибори в Німеччині та їхні наслідки

Цього тижня сталися певні геополітичні зрушення: увесь світ чекав на результати виборів у Німеччині. Оскільки ця країна є лідером у процесі формування й функціонування Євросоюзу, то з огляду на кризу, якої зазнав ЄС, ці вибори мали важливе значення не лише для самої Німеччини, а й для Європи, і, врешті, – для світу. Вкотре проявилися тенденції так званої «нової Європи». Виросло нове покоління, яке не травмоване спогадами про той світ, що сформувався після Другої світової війни. Це покоління не відчуває вини за нацизм. Мабуть, у цьому і є корінь успіху правої партії, яка прийшла у Бундестаг. Тим часом Ангела Меркель встигла заявити про те, що буде шукати компромісів для національної єдності Німеччини. На моє глибоке переконання, ці компроміси стосуватимуться таких речей, як обмеження міграційного процесу, тобто іноземцям буде важче потрапити в Німеччину для постійного проживання.
Для Європи це дуже серйозний сигнал – такий собі дрейф у напрямку патріотизму. Зверну увагу на певний парадокс. В Україні ми повністю зорієнтовані на патріотизм та прагнемо незалежності – виходу з-під будь-чийого політичного чи економічного впливу. Ми зорієнтовані на те, щоби молоде покоління приходило на вибори і мислило прогресивно, відповідно до актуальних тенденцій розвитку суспільства. У той самий час, у Німеччині домінує покоління, яке зорієнтоване на мир в Європі, тому не бажає загострення міжетнічних питань.
Після виборів у Франції та Німеччині, країнах, які є свого роду локомотивами євроінтеграції, можна спостерігати зародки певної опозиційності до попереднього курсу. Мабуть, Україні теж варто на це зважати. Адже це ті тенденції, що свідчать про формування «нової Європи», про що говорив раніше президент Єврокомісії. Основні його тези – побудова простору безпеки, рівність усіх націй в Європі, в тому числі й східних, соціальна рівність, спільна боротьба з корупцією. Це нові тренди, які будуть упливати на світ. Європа починає концентруватися на тому, аби повністю перебрати на себе надважливу геополітичну роль. Адже раніше долею Європи керували держави, які навіть не розташовані на цій території. Її майбуття визначали США та Радянський Союз в часи своєї величі. Зараз Європа і її нове покоління відстоюють власну європейську суб’єктність.
Цей процес може завершитись або справжнім геополітичним об’єднанням усіх європейських країн, або ж вигоди отримають зовнішні держави, які розташовані поза Європою, і відбудеться фрагментація націй, які мешкають у цій частині світу.
Вибори в Німеччині показали, що в самій Європі, яка пережила величезну катастрофу в ХХ столітті, в часи Першої і Другої світових воєн, є різні сили, що на арену виходить абсолютно нове покоління, яке позбавлене різних фобій, синдромів і стереотипів того світу, який ми знали раніше. Європа починає претендувати на іншу роль, ніж та, що була їй відведена наддержавами. Гадаю, що це і нові можливості для європейських народів, і водночас нові неабиякі ризики…
Що для України в цьому процесі надважливо? Варто зрозуміти, що в нас не так багато часу, щоби увійти в процес геополітики і чітко визначитися – не просто про західний вектор розвитку, а й щодо власної європейськості. Адже найближчим часом розриви між європейськістю і неєвропейськістю будуть поглиблюватися. А демократія може перетворитися з європейської на неєвропейську. Мабуть, про це зарано говорити в короткостроковій перспективі. Проте такі тенденції можна прогледіти вже сьогодні.

Читати також:  Підсумки попереднього тижня

Syla.news

Коментувати

359 огляди
cool good eh love2 cute confused notgood numb disgusting fail

Copyright © 2018 syla.news. Згідно статті 26 Закону України "Про інформаційні агентства" право власності на продукцію інформаційного агентства охороняється чинним законодавством України.

up