НОВИНИ

“Бригідки” – Найстаріша чинна в’язниця Львова. Фото

Монастир Святої Бригіди у Львові був споруджений у 1614 році  з дозволу Львівського архієпископа і за кошти благодійниць Анни Фастковської й Анни Порадовської. У ньому розташовувався конвікт для дівчат зі шляхетських родин.

Про це інформує сайт “Фотографії старого Львова“.

Монастир закрили у 1782 році. На той час там жили 30 черниць. Австрійська влада, що прийшла замість польської адміністрації, почала облаштовувати тюрми у конфіскованих монастирях Львова. Так жіночий монастир перетворили на чоловічу в’язницю “Бригідки” (від 1785 року). Тут досі відбувають покарання ув’язнені, відтак, це найстаріша чинна в’язниця Львова.

1863

В’язницю перебудували у стилі ампір у 1840-х роках. У 1875 році тут перебували 1468 в’язнів. Майже 200 з них відбували покарання за вбивство. У 1902 році у тюрмі відбувся бунт в’язнів, які вимагали пом’якшення режиму утримання. Адміністрація лібералізувала тюремний режим, тому у кримінальному світі в’язниця отримала назву “Америка“.

1934

У 1918-1939 роках, під час перебування західноукраїнських земель у складі Польщі, тюрма була однією із найбільших у краї. У її дворі виконували смертні вироки.

З початком Другої світової війни Львів окупували радянські війська. Встановлена у вересні 1939 року радянська влада далі використовувала “Бригідки” під тюремне приміщення. Офіційно в’язниця отримала назву “Тюрма № 4“.

Наприкінці червня 1941 року під час відступу з міста більшовики масово розстрілювали в’язнів у львівських тюрмах і підпалили в’язницю.

1941

Станом на 10 червня 1941 року у в’язниці №4 знаходилось 706 “в’язнів”. В опублікованому списку розстріляних 24-28 червня 1941 року – 324 особи.

У свідченнях від 5 липня 1941 року йдеться: “У тюрмі „Бриґідки“ при вул. Казимирівській кількість трупів невідома. Тільки на подвір’ї земля свіжо зрушена на великому просторі, де теж, мабуть, лежать маси трупів“.

Липень 1941

Згадує письменник, діяч ОУН Богдан Казанівський:

“У травнi 1941 р. мене перевели до в’язницi „Бригiдки“ у Львовi. Тут було бiля 13 тисяч в’язнiв. З початком бомбувань 22 червня 1941 р. у коридорах замiсть одного стражника поставили 5. Цього ж дня почали викликати з камер в’язнiв, заводили до пивниць, звідки лунали пострiли. Вiкна моєї камери були бiля входу до пивниць. Весь день i нiч там тривали розстрiли. Вночi на понедiлок сторожа покинула в’язницю. Ми почали виламувати дверi, декому вдалося вибратися на подвiр’я. Таких на ранок у вiвторок набралося до 100. З вiкна камери я бачив, як сторожа НКВД увiйшла головним в’язничним входом на подвiр’я i розстрiляла бiльшiсть з них, а решту повернула до камер. У середу на розстрiл викликали i мене. Сказав, що на таке прiзвище у камерi нiкого немає. Коли ж прийшли вдруге, сказав, що того чоловiка викликали попереднього дня, а мої документи забрав якийсь енкаведист. Так я врятувався до суботи. Зi 100 в’язнiв у камерi залишилося 12.

Запам’ятався такий факт. У в’язницi утримували родину з батька, матерi i двох дiтей. Коли їх викликали на розстрiл, мати благала хоч дiтей помилувати, але були розстрiлянi всi.

Коли у пивницi не залишилося мiсця для трупiв, на подвiр’ї викопали яму десь метрiв 10х15. В’язнiв ставили для розстрiлу по краях, i вони самi падали додолу. Увесь цей час нам не давали жодної їжi. Багато людей збожеволiло.
У суботу почулися вибухи артилерiї, обслуга залишила в’язницю. За короткий час з’явилися озброєнi короткою зброєю люди, якi виявилися українськими нацiоналiстами, i звiльнили уцiлiлих в’язнiв. Коли я виходив, то хотiв заглянути до забитого дошками вiконця пивницi, але український охоронець порадив не робити цього, бо там повно трупiв. Проходячи по свiжонасипанiй на подвiр’ї землi, вiдчув, що пiд нею людськi тiла. Стiни на подвiр’ї мали скрiзь слiди кровi”.

На Янівському цвинтарі біля поля № 55 є братська могила – невідомих жертв тюрми “Бригідки”.

Під час німецької окупації у 1941–1944 роках будівля пустувала. Її відремонтували з приходом “других совітів”. У повоєнний  час у “Бригідках” виконували смертні вироки. Засуджених розстрілювали у підвалі пострілом у потилицю з малокаліберної гвинтівки. Розстріляних таємно ховали за містом. Наприкінці 1980-х розстріли припинили, а вхід до “розстрільного підвалу” замурували.

Тепер у “Бригідках”  – слідчий ізолятор №19.

Адреса – вулиця Городоцька, 24.

Syla.news

НОВИНИ

Доля беркутвців, які катували активістів Майдану, в руках суду

Підозрюваним загрожує позбавлення волі до 10 років.

Про це інформує “Ракурс“.

Департамент спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України направив до Печерського районного суду обвинувальний акт стосовно трьох колишніх працівників батальйону міліції особливого призначення «Беркут» ГУ МВС у Харківській області, повідомляє прес-служба Генпрокуратури.

Беркутівців підозрюють у катуванні двох осіб біля стадіону «Динамо» ім. В. Лобановського у Києві 19 січня 2014 року.

«Колишні силовики підозрюються в катуванні, тобто умисному заподіянні їм сильного фізичного болю, фізичного та морального страждання шляхом завдання побоїв, вчинення інших насильницьких дій із мотивів помсти після затримання цих протестувальників на колонаді стадіону», — йдеться у повідомленні ГПУ.

Syla.news

НОВИНИ

Розклад богослужінь Страсного тижня у Львові

Богослужіння останнього тижня посту – час, який спонукає глибинно замислитись про духовне. Подаємо розклад Богослужінь у катедральних храмах різних конфесій Львова.

Про це інформує ТРК “Львів“.

Катедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП (вул. М. Грушевського, 2):

13 квітня, Великий четвер: 8.45 год. – Вечірня з Божественною Літургією свт. Василія Великого, архієп. Кесарії Каппадокійської; 17.45 год. – Рання з читанням дванадцяти Євангелій.

14 квітня, Велика п’ятниця: 8.45 год. – Вечірня з чином винесення святої Плащаниці Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; 17.45 год. – Єрусалимська рання

15 квітня, Велика субота: 8.45 год. – Вечірня з Божественною Літургією свт. Василія Великого, архієп. Кесарії Каппадокійської.

Архикатедральний Собор Святого Юра УГКЦ (пл. Юра, 5):

Велика середа: 18.00 год. – Літургія Передосвячених Дарів.

Великий четвер: 10.00 год. – Вечірня з Божественною Літургією Василія Великого. Чин умивання ніг; 15.00 год. – молитва «Матерів у молитві»; 18.00 год. – Утреня Страстей

Велика п’ятниця: 8.00 год. – Великі царські часи. Вечірня з виставленням плащаниці; 18.00 год. – Єрусалимська утреня.

Велика субота: 10.00 год. – Вечірня з Божественною Літургією св. Василія Великого; 14.00 год. – освячення пасок та іншої поживи (через кожні 30 хв.).

Митрополича Базиліка Успіння Пресвятої Богородиці РКЦ (пл. Катедральна,1):

Велика середа: 18.00 год. – Хресна дорога вулицями Львова, яка розпочнеться у Катедрії і завершиться у Санктуарії св. Антонія.

Великий четвер: 10.00 год. – Коронка до Божого Милосердя; 18.00 год. – Євхаристія Господньої вечері. З 22.00 год. – чування, які вестиме молодь.

Велика п’ятниця: 10.00 год. – Хресна дорога; 15.00 год. – Коронка до Божого Милосердя; 18.00 год. – Літургія Страстей Господніх, після цього буде Адорація Хреста, Святе Причастя, i перенесення Пресвятих Дарів до Гробу Господнього. Адорація при гробі – до 24 год.

Велика субота: освячення страв у суботу від 9.00 год. 10.00 год. – три частини Гірких Жалів. 18.00 год. – св. Меса Великоднього надвечір’я (Великодньої вігілії), яка розпочнеться освяченням вогню. Вірних просять приносити з собою свічки.

Ставропігійна церква Успіння Пресвятої Богородиці УАПЦ (вул. Руська, 7):

Велика середа: 17.00 год. – Пасії. Чин Страстей Христових.

Великий четвер: 8.00 год. – Часи. Св. Літургія Василія Великого; 17.00 год. – Утрення Страстей Христових, читання 12-ти Євангелій св. Страстей ГНІХ.

Велика п’ятниця: 7.30 год. –  Часи Великої п’ятниці; 9.00 год. –  Вечірня з виносом Плащаниці; 17.00 год. –  Єрусалимська утрення. Обхід із св. Плащаницею довкола Ставропігійного комплексу

Велика субота: 8.00 год. –  Св. Літургія. З 14.00 год. –  Початок свячення пасок. 21.00 год. – Читання Діянь  Святих Апостолів. 23.00 год. –  Надгробна відправа. Полуношниця з каноном Великої суботи. 24.00 год. –  Початок Хресного обходу.

Кафедральний храм святого великомученика Георгія Побідоносця УПЦ (вул. В. Короленка, 3):

Велика середа: 17.00 год. –  Мале повечір’я. Утреня. 1-й час.

Великий четвер: 08.00 год. –  Часи. Ізобразительні. Вечірня. Літургія святителя Василія Великого. Після літургії – чин умовіння ніг.  16.30 год. –  Мале повечір’я; 17.00 год. –  Утреня з читанням 12-ти Євангелій Святих Страстей.

Велика п’ятниця: 08.00 год. –  Часи Великої П’ятниці. Ізобразительні; 14.00 год. –  Велика вечірня. Винесення Святої Плащаниці. Після вечірні – мале повечір’я з читанням канона «Про розп’яття Господнє і на плач Пресвятої Богородиці»; 17.00 год.–  Утреня. Після великого славослів’я –  хресний хід зі Святою Плащаницею.

Велика субота: 08.00 год. –  Часи. Ізобразительні. Вечірня. Літургія святителя Василія Великого; 14.00 год. – Початок освячення пасок (закінчується о 23.00); 19.00 год. – Початок читання Діянь св. Апостолів; 23.15 год. –  Полуношниця.

Syla.news

НОВИНИ

“Львів на краю екологічного лиха” – єпископи Львова

Сміттєва криза у Львові допекла і релігійні кола. Представники сімох церков на Львівщині написали листа до Всеукраїнської ради церков, щоб та вплинула на українську владу в Києві, аби вона допомогла вирішити проблему із вивозом сміття з Львова та посприяла зняттю «сміттєвої блокади» міста.

Як інформує “ZIK“,  звернення виклав на своїй сторінці у Facebook митрополит Львівський УПЦ КП Димитрій (Рудюк).

Звернення підписане Львівськими єпископами УГКЦ, УПЦ КП, РКЦ, УАПЦ, УПЦ (МП), Вірменської апостольської церкви та церкви Християн віри євангельської.

Представники церков заявляють, що не можуть залишатись байдужими і спокійно споглядати як «місто потрапляє під загрозу виникнення спалахів захворювань, пошестей, розмноження гризунів, та й, взагалі, стає «притчею во язицех» по усій східній Європі».

«З незрозумілих причин, раптом, Львів опиняється у сміттєвій блокаді, а його мешканці починають піддаватись екологічному шантажу. Сьогодні місто на краю екологічної біди. Особливо це лякає його мешканців з приходом потепління», – говориться у зверненні.

Священнослужителі називають проблему з вивозом сміття «штучною блокадою» і просять аби Всеукраїнська рада церков звернулась до вищої державної влади у Києві з проханням допомогти у розблокуванні Львова та створити довгострокову систему, яка б вирішувала проблему із вивозом сміття, поки Львів не буде в стані впоратись з неї власними силами.

Проблему з вивозом сміття зі Львова представники церков порівнюють з війною проти мешканців міста та його гостей. Також вони сподіваються, що львів’яни зустрінуть Великодні свята «в чистоті духовній і фізичній», а влада – «в єдності та з чистим сумлінням».

Syla.news

НОВИНИ

Сироти навчаться пекти, малювати та оформляти пасочки

Громадські активісти, в рамках всеукраїнської акції «Наповни великодній кошик», проведуть майстер-класи з писанкарства в дитячих інтернатах. Вони навчатимуть виготовленню святкових листівок та випіканню запашних пряників. А  в четвер до сиріт направляться Великодні кошики, щоб діти могли посвятити їх у церкві. Долучитись до акції можна до 12 квітня, передає прес-служба Львівської міської ради.

З початку березня у Львові, Рівному, Житомирі, Білій Церкві та Івано-Франківську триває благодійний проект «Наповни великодній кошик». Головна мета – зібрати продукти для вихованців інтернатів та допомогти їм також відчути радість Великодня.

«До 12 квітня львів’яни можуть приносити продукти за адресами вул. С. Бандери, 5а та вул. Городоцька, 357. Якщо ж немає фізичної можливості долучитись, можна надіслати кошти на рахунок: Р/р 26009053704490 в ПАТ «ПриватБанк», ЄДРПОУ 39687074, МФО 325321. Ми придбаємо усе необхідне, а також надамо звіт про витрачені кошти», – розповіла організатор проекту Ліліана Бутрій.

В рамках акції «Наповни великодній кошик» активісти ГО «Свербивус» проведуть тематичні майстер-класи для дітей.

У середу, 12 квітня, дружина військового, що повернувся із зони АТО, навчить 5-класників школи-інтернату № 1 (вул. Братів Остроградських, 1) виготовляти святкові листівки. Початок о 15:00 год.

У четвер, 13 квітня, активісти ГО «Свербивус» поїдуть в гості до дітей в сиротинець «Добре серце» (с. Новий Милятин), щоб провести майстер-клас із випікання пряників та розмальовування писанок.

А ввечері, 13 квітня, активісти ГО «Свербивус» спільно з ГО «Граніт» проведуть майстер-клас із писанкарства для усіх бажаючих. Початок о 18.00 год за адресою вул. С.Бандери, 5а.

Детальніше про перебіг акції можна дізнатись на сайті sverbyvus.org.ua або ж за тел. 050-317-45-35.

Довідка

Акцію «Наповни великодній кошик» започаткували 2015 року. Тоді вона мала великий успіх, і координаторам вдалося зібрати продукти відразу для декількох сиротинців. Минулого року до проекту долучилися ще два міста: Івано-Франківськ та Рівне. А вже цього року приєдналися небайдужі громадяни Житомира і Білої Церкви. Адреси, куди можна приносити продукти в інших містах, а також орієнтовний перелік цих продуктів, шукайте на офіційному сайті «Свербивусу».

Нагадуємо, що допомогти хворим дітям ви можете, приєднавшись до акції “Великодній кошик“.

Syla.news

НОВИНИ

Як нищили українську мову. Хроніка

У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська.

Про це інформує “Друг Читача”.

Ніна Вірченко, доктор фізико-математичних наук, професор НТУУ «КПІ», академік АН ВШ України, заслужений працівник освіти України, зібрала напевно найбільшу низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови і поляками, і росіянами, і більшовиками-комуністами:

1626 рік

Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до Святої Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу російською мовою. Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

1627 рік

Указом царя Михайла Федоровича Романова, та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити.

1662 рік

Наказ царя Олексія з подання патріарха Московського спалити в державі геть усі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького.

1667 рік

Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских(саме таку назву дано українським книжкам) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни».

1669 рік

Після Люблінської унії, гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству.

1672 рік

Указ про заборону тримати в себе вдома на території Польщі відкрито чи таємно українську книгу.

1677 рік

Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».

1689 рік

Заборонено Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:

«… к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…».

Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух у культурі, побуті, суспільних відносинах.

«Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати», – так було визнано в Указі 1905 р. «Об отмене стеснений малорусскаго печатного слова».

1690 рік

Засудження й анафема Собору РПЦ на «киевския новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1693 рік

Лист патріарха Московського до Києво-Печерської Лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

1696 рік

Ухвала Польського Сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1709 рік

Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви.

Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших.

Саме вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.

Указ про обов’язковість цензурування до друку українських книжок у Москві. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України».

(І. Огієнко. «Українська культура»)

1713 рік

Московія наказом Петра І привласнює собі нашу назву Русь (грецька назва Руси звучить як «Росія»). У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину.

1720 рік

Наказ царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать… старые книги справливать прежде печати, дабы… особливого наречия в оных не было».

20 грудня 1720 року

Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб: «…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».

1721 рік

Наказ про цензурування українських книжок.

1724 рік

Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архімандрита Києво-Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссийским сходная».

Чернігівську друкарню Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.

1729 рік

Наказ Петра II переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.

1740 рік

Російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського і запровадила російську мову в діловодстві на території України.

Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини було більше тисячі шкіл, і майже всі з них із викладанням українською мовою.

1748 рік

Наказ Петербурзького Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському запровадити в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання російської мови, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1750 рік

Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у місті Глухові з неї вилучено та перевезено до Росії справи таємного діловодства.

Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.

1755, 1766, 1775, 1786 роки

Заборони Синоду друкувати українські книжки.

Протягом другої половини 18 сторіччя та першої половини 19-го сторіччя видавнича справа в Україні була спаралізована.

Як наслідок, у 1847 році в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 — три, 1849 — дві2, 1850 — одна, 1851 — дві, 1856 — п’ять.

1759 рік

Синод видав розпорядження вилучити з шкіл українські букварі.

1763 рік

Указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 рік

Інструкція Катерини II князеві О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, «якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли…».

Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.

1764 рік

Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

1765 рік

Синод видав суворий указ Києво-Печерській Лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються і схвалені Синодом.

1769 рік

Заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати українські букварі.

Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах було замінено московськими.

1775 рік

Зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

13 березня 1777 року

Помирає від переслідувань та злигоднів геніальний український композитор, академік Болонської музичної академії Максим Березовський, який народився у 1745 році у Глухові.

Після цього царська влада забороняє виконувати твори Березовського й знищує багато його рукописів.

1780-1783 роки

Перше закріпачення українських селян на окупованих Росією землях України.

Порівняйте: у 1771 році у Криму татари скасували рабство, у 1780 році, в Австрійській імперії було скасовано панщину.

1780 рік

Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек України.

1782 рік

Катерина II створила комісію для заведення в Росії «народних училищ», завданням якої було запровадження єдиної форми викладання російської мови в усіх навчальних закладах імперії.

1784 рік

За розпорядженням Синоду митрополит Київський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви та правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию».

Синод наказує митрополитові Київському та Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії за вживання неросійської мови.

1784 рік

Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою.

Російську мову запроваджено в усіх школах України.

1785 рік

Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно запровадити систему навчання, узаконену для всієї імперії.

1789 рік

Розпорядження Едукаційної комісії Польського Сейму про закриття всіх українських навчальних закладів.

У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як: «російська, спотворена польською».

1804 рік

Було видано царський указ, яким заборонялося навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні: уже перепис 1897 р. показував, що на 100 осіб було лише 13 письменних.

1808 рік

Закриття «Студіум рутенум» — українського відділення Львівського університету.

1817 рік

Запровадження польської мови в усіх народних школах Східної Галичини.

1833 рік

Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день конфіскували в усіх мечетях Криму письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів про стосунки України з південними народами.

На центральних площах запалали багаття.

«…У XVIII сторіччі Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів… Ці варвари — московити…».

(поет Максиміліан Волошин).

1834 рік

Заснування Київського університету з метою так званої русифікації «Юго-Западного края».

1839 рік

Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованій Росією Правобережній Україні.

Сотні християн і багато священиків було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру.

Замість них прислали московських «батюшок», чиновників-наглядачів у рясах.

1847 рік

Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками, «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству».

1847-1857 роки

Десятирічна солдатська каторга із «забороною малювати і писати» для геніального поета, митця й мислителя Тараса Шевченка.

1853 рік

Покалічено видання «Літопису» Граб’янки.

1859 рік

Міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську абетку замінено латинською.

1862 рік

Закриття на Наддніпрянщині безплатних недільних українських шкіл для дорослих.

Припинено видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа».

1863 рік

Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою, якої «не было, нет и быть не может».

1864 рік

Прийняття в Росії Статуту про початкову школу, за яким навчання має провадитись виключно російською мовою. Після судової реформи

1864 рік

До Москви було вивезено з території України тисячі пудів архівних матеріалів.

Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р. туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.

1869 рік

Запровадження польської мови як офіційної в закладах освіти й адміністрації Східної Галичини.

Закон, згідно з яким чиновникам усіх відомств у Російській імперії призначалася значна доплата за русифікацію.

1870 рік

Роз’яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців, незаперечно повинно бути “зросійщення».

1874 рік

В Росії запроваджено статут про початкові народні школи, в якому підтверджено, що навчання має провадитись лише російською мовою.

1876 рік

Імператор Олександр II видав Емський указ про заборону ввозити до Росії будь-які книжки і брошури, написані «малоросійським наріччям», друкувати оригінальні твори та переклади українською мовою, влаштовувати сценічні вистави, друкувати українські тексти до нот і виконувати україномовні музичні твори.

Указ про зобов’язання «прийняти як загальне правило», щоб в Україні призначалися вчителі-московіти, а українців спроваджувати на учительську роботу в Петербурзькому, Казанському й Оренбурзькому округах.

Це «загальне правило» по суті діяло і за радянської влади – аж до проголошення Україною незалежності в 1991 році.

Як наслідок, за понад 100 років з України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну «відряджено» стільки ж росіян.

1876-1880 роки

Українських учених та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького, лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою.

«Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского как неисправных і положительно вредных в крае агитаторов… с воспрещенмем въезда в Южныегубернии и столицы, под секретное наблюдение».

1881 рік

Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей української мовою.

1884 рік

Заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх «малоросійських губерніях».

1888 рік

Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1889 рік

У Києві на археологічному з’їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім українською.

1892 рік

Заборона перекладати книжки українською мовою з російської.

1895 рік

Заборона головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

1896 рік

Б. Грінченко в одному з часописів писав: «Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних… А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові: хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі «подвиги» рабської вірности».

1900 рік

Цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.

1903 рік

На відкритті пам’ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою.

1905 рік

Кабінет міністрів Росії відхилив прохання Київського та Харківського університетів скасувати заборони щодо української мови.

Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам у відкритті чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет — це «загальнодержавна інституція», і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.

1905- 1912 роки

Міністерство освіти Російської імперії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання запровадити у викладанні українознавчу тематику.

1906-1907 роки

Закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.

1908 рік

Через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови таки «мовою» Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.

1910 рік

Закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читати лекції українською мовою, створювати будь-які неросійські клуби.

1910-1914 роки

Закриття «Просвіти» у Києві, Чернігові, Катеринославі (Січеславі).

1911 рік

Постанова VII дворянського з’їзду в Москві про російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у навчальних закладах Росії.

1914 рік

Заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка.

Указ Миколи II про заборону всієї української преси, у зв’язку з початком війни.

1914-1916 роки

Кампанія русифікації в окупованій Східній Галичині, заборона українського друку, освіти, Церкви.

1914 рік

Доповідна записка полтавського губернатора фон Баґовута міністрові внутрішніх справ Російської імперії, яка дає найповніше уявлення про ставлення імперської влади до української проблеми в Україні.

Ці настанови діяли за царів, генеральних секретарів і фактично не втратили сили й по сьогодні, за наявністю «незалежної» України.

До 1917 року всім чиновникам в Україні платили 50% надбавки до заробітної платні за «обрусение края».

Доклад полтавского губернатора фон Багговута Министру внутренних дел «О мерах против украинского народа»:

1.Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.

2.На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.

3.Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.

4.Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — это «окраина» государства в былые времена.

5.Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.

6.Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.

7.Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения.

8.Благочинных назначать с особым разбором.

9.Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных.

10.Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством.

11.Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.

12.Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других.

13.Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов.

14.За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.

15.Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев.

16.В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка.

17.Разъяснить, что «Украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было.

18.Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.

19.Всеми способами искоренять употребление названий «Украина», «украинский».

20.Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.

1916 рік

Закриття колоніальною владою «Просвіти» в Кам’янець-Подільському.

1918 рік

Звіряча розправа московсько-більшовицьких військ з 300 українськими героями — київськими гімназистами та студентами, що під Крутами стали на захист своєї вітчизни України.

Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою, а захоплених у полон розстріляли.

Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати: «Ще не вмерла України…», а за ним і всі приречені на смерть.

26 січня 1918 року

Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5000 осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т. Шевченка…

За час перебування в Києві більшовики не тільки зруйнували багато будинків, але також знищили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання й вимордували тисячі ні в чому невинних людей.

1919 рік

Після завоювання України більшовиками – знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень.

Ліквідація поляками Західноукраїнської Народної Республіки.

1921-1930 роки

Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шалений опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибоке коріння в роки Української національної революції.

«Зачем возрождать допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который покрылся уже прахом», повчав у Запоріжжі російський письменник Ф. Гладков.

«Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульства», – писав голова «українського» уряду X. Раковський.

1922 рік

Ліквідація «Просвіти» на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців в СРСР поза Україною.

Голова ВЧК Ф. Дзержинський наказує виловити українських дітей-сиріт і знищити.

Баржі з сиротами потоплено у Чорному морі.

Проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій повинна перемогти перша.

1922-1934 роки

Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури – кобзарства.

Українські національні музичні інструменти: кобзу, бандуру та ліру – оголошують націоналістичними і знищують.

Натомість в Україну завозять десятки тисяч примітивних («общепонятних») балалайок та гармошок.

Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються.

«Багато кобзарів тоді пропало», – свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко.

«Кого ловили на базарі, кого — на помешканні. Де б вони не з’явилися, їх забирали».

Щоб спотворити пам’ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВС, а керівництво ними передається в руки чужинців.

Так, Київську капелу очолюють спочатку росіянин Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні агенти НКВС.

1924 рік

Закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам західноукраїнських землях.

Закон Румунського королівства про зобов’язання всіх «румунів», котрі «загубили матірну мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925 рік

Остаточне закриття українського «таємного» університету в Львові.

1926 рік

Лист Сталіна «Товарищу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».

1929 рік

Арешти українських науковців та духовенства, заміна їх російськомовними діячами.

1929-1930 роки

Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, харківський судовий процес над ними: процес «Спілки Визволення України».

На допиті одного з арештованих, В. Дурдуківського слідчий Соломон Брук сказав:

«Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим — перестреляем».

У ці роки на території УСРР було заарештовано, та здебільшого розстріляно або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори, понад 120 000 українців, головним чином інтелігенції.

До звільнення і реабілітації дожили з них одиниці.

1930-1937 роки

Ліквідовано українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закрито газети та видавництва поза межами України: на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями.

Постановление ЦК ВКП(б) и СНК СССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и Западной области от 14 декабря 1932 г.:

  • выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев.Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей …и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых…
  • немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативних органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык…, срочно проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах.

1932-1933 роки

Сплановано і здійснено за мовчазною згодою «світового співтовариства» акцію ліквідації українського народу.

Свідоме знищення більшовицьким режимом українських селян організацію голодомору.

Централізоване переселення росіян у вимерлі села України.

В Україні, яка володіє 40% світового чорнозему, від голоду вмерло майже 10 мільйонів носіїв української мови, а саме селян.

1933 рік

Скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 р., котрим дозволялося кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.

Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.

З українського правопису вилучено літеру «Ґ».

1933-1941 роки

Тотальне знищення та арешт 80% української інтелігенції російською окупаційною владою: інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів тощо.

До 1938 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. — лише 36.

З 223 зниклих письменників лише семеро померли своєю смертю. Решту розстріляно, запроторено до концтаборів або іншими репресивними заходами вилучено з літератури.

Таких масових убивств, як у 30-х роках в Україні, історія ще не знала.

Кагановичі, Постишеви, Хатаєвичі, бруки мільйонами вбивали українців лише за те, що вони були українцями.

Це був геноцид, організований і здійснюваний комуністами, які в 1917 році захопили владу в Російській імперії.

Україну було перетворено на суцільний концтабір.

1934 рік

Спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських учителів, які вимагали повернення до школи української мови.

30 роки й пізніше: Заборона писати українські, національні за змістом, мистецькі та художні твори, досліджувати і вивчати справжню історію України, згадувати про голодомори.

Історія і вся українська культура зобов’язані були звеличувати СРСР, загарбницьку політику і жорстокість комуністів, керуватися фальшивою імперською концепцією:«єдності трьох братніх слов’янських народів»: розглядати росіян, як «старшого брата».

Істориків, письменників, діячів культури радянська влада жорстоко переслідувала, їхні твори заборонялись або знищувались.

Так, було спалено наклад книги «Хортиця в героїці і легендах», а автора М. Киценка звільнено з посади.

Зазнали утисків і гонінь історики М. Брайчевський, Я. Дашкевич, поет В. Сосюра, композитор К. Данькевич, письменник та кінорежисер О. Довженко і багато інших.

Насаджувана система освіти та виховання була спрямована на те, щоб українцям прищеплювати відчуття меншовартості, відразу до борців за визволення України від окупантів, зневагу до українських національних героїв, зокрема І. Мазепи, С. Петлюри, Є. Коновальця.

Імена визначних наших діячів науки, культури, церкви: М. Грушевський. І. Пулюй, С. Єфремов, В. Винниченко, Г. Хоткевич, І. Багряний, О. Ольжич, А. Шептицький та багато інших, замовчувались, або якщо згадувались, то в негативному висвітленні.

1937 рік

На відзначення 20-річчя приходу комуністів до влади на Соловках було розстріляно понад тисячу діячів української культури .

1938 рік

Постанова РНК і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей».

1939 рік

Перепис населення Кубані показав, що внаслідок голодомору, арештів і примусового виселення кількість українців там з 61,5% у 1926 р. зменшилася до 4%.

Після «визволення» Західної України — закриття багатьох українських і відкриття російських шкіл.

1946 рік

Постанова Ради Міністрів СРСР «Про затвердження українського правопису, наближеного до російського».

Постанова ЦК ВКП(б) про «український буржуазний націоналізм», унаслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів, «Ждановщина».

Гоніння на журнали «Україна», «Радянський Львів», «Дніпро», «Барвінок», «Перець». Головного редактора журналу «Україна» Ю. Яновського звільнено з роботи.

1947 рік

У Польщі операція «Вісла»: розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у західних районах країни задля при скорення їхньої полонізації.

Депортація в Сибір населення Західної України. Вивезення загалу українців до Сибіру не було здійснено тільки через нестачу вагонів.

«Чистка» серед діячів української культури з обвинуваченням їх у націоналізмі новопризначеним з Москви секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановичем.

Арешт неповнолітнього сина командувача УПА генерала Шухевича – Юрія Шухевича, йому було 15 років.

Видано таємну інструкцію, на 157 сторінках про вилучення з книгозбірень та списання в макулатуру 3600 назв книжок, автори яких були названі українськими буржуазними націоналістами, ворогами народу.

П’ятий параграф інструкції застерігав: «Особи, що загублять цей зведений список, підлягають притягненню до судової відповідальності».

1949 рік

XXVI з’їзд КП(б)У вкотре засуджує український буржуазний націоналізм, погрожує українським діячам науки та культури, які ще залишилися на волі, вимагає від них таврувати «гнилу культуру буржуазного Заходу» й вихваляти «передову культуру» СРСР.

1951 рік

Викриття газетою «Правда» — центральним органом ЦК ВКП(б), «націоналістичних ухилів» в українській літературі, вірш В. Сосюри «Любіть Україну», лібрето опери «Богдан Хмельницький» і т.д.

Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33 студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари! І РОЗСТРІЛЯНО.

24 грудня 1958 року

Верховна Рада СРСР прийняла закон, згідно з яким питання про те, вивчати чи не вивчати рідну мову в національних школах мають вирішувати батьки та самі учні.

Останніх настійливо спонукували розв’язувати це питання з погляду так званої практичної доцільності, мовляв, для чого «перевантажувати» себе.

1958 рік

Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід частини українських шкіл на російську мову викладання. Відповідну постанову прийняла і Верховна Рада УСРР.

1960-1980 роки

Масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1960 рік

Колоніальна адміністрація під назвою «ЦК компартії України» вимагає від комуністів виховувати українців «у дусі любові й глибокої поваги до великого російського народу» і в ненависті до свого, українського – «вести непримиренну боротьбу проти націоналізму…, особливо українського буржуазного націоналізму».

1961 рік

XXII з’їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що по суті означало тотальне зросійщення народів СРСР.

«Слід з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків», тобто звичаї, мову, культуру поневолених народів.

1962 рік

Репресії проти захисників української мови.

ЦК компартії України зобов’язує комуністів та місцеву адміністрацію «рішуче виступати проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків буржуазного націоналізму», найшкідливішими з яких, на думку влади, було знання рідної мови, потяг до вивчення своєї історії та культури.

1964 рік

Агент КДБ пересипає фосфором і спалює частину приміщення Центральної Наукової Бібліотеки у Києві.

На прилеглій території заздалегідь була відключена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години після підпалу.

Вогонь знищив понад 600 000 томів цінних українських архівних документів.

1965 рік

Хвиля політичних процесів проти «українських інакодумців О. Заливаха, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та інші.

У Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештовано А. Здорового.

1969-1979 роки

Серія загадкових пожеж у відділах україністики в бібліотеках Академії наук, музею «Софія Київська», у книгосховищі Видубицького монастиря у Києві, медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та Музею українського мистецтва у Львові.

Аналогічні «загадкові» пожежі в цей час сталися у національних бібліотеках інших республік СРСР: Тарту, Самарканд, Ашхабад, але не в Росії.

1970 рік

Суд над авторами «Листа творчої молоді Дніпропетровська» з протестом проти російщення української культури.

Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист дисертацій лише російською мовою.

Затвердження тільки в Москві. Ситуація нерідко доходила до абсурду: російською мовою мусили виконуватися та захищатися навіть дисертації з питань української мови та літератури.

1972 рік

Заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.«За недостатню боротьбу з націоналістичними проявами» усунуто від партійного керівництва першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста, критика партійними цензорами його книжки під назвою «Україна наша радянська», в якій прославлялося запорозьке козацтво, звільнено з Вищої партійної школи при ЦК КПУ 34 викладачів разом з її директором, заборонено книги майже сотні авторів, звільнено чверть секретарів з ідеологічних питань на всіх партійних рівнях, піддано чищенню низку наукових установ, а також Київський та Львівський університети.

У Харкові знесено хату, де жив видатний український філософ і просвітник Г. Сковорода, та почато знищення цвинтаря, де було поховано багато визначних діячів української науки та культури.

1972-1974 роки

Політичні репресивні процеси проти українських дисидентів, зокрема проти Чортківської групи (сім осіб засуджено), Харківської групи (засуджено дев’ять осіб).

Загалом заарештовано було за два роки кілька тисяч осіб.

Заарештовані, яких не засудили, були звільнені з роботи або понижені у посадах.

У ці роки були засуджені: Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, Н. Світлична, В. Чорновіл, С. Шабатура, О. Мешко, О. Попович, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, В. Романюк, І. Гель, повторно Ю. Шухевич і т.д.

1973 рік

Заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».

1974 рік

Постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення СРСР», де вперше проголошуються створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.

1975 рік

Нова цензура «Кобзаря» Тараса Шевченка.

1978 рік

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках», так званий «Брежнєвський циркуляр».

1978 рік

На Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник (з Калуша) на знак протесту проти русифікації України.

1979 рік

Ташкентська конференція «Російська мова — мова дружби і співпраці народів СРСР», накреслила нові заходи щодо російщення неросійських народів.

Зокрема, «рекомендувалося» ширше впроваджувати російську мову в дошкільні заклади,  як наслідок — українські дитячі садки практично зникли, російською мовою провадити позакласну й позашкільну роботу, «сприяти» тому, щоб студенти писали по-російському свої реферати, доповіді, курсові та дипломні праці, а також звіти про виробничу й педагогічну практику.

Так само «рекомендувалося», щоб у тих ВНЗ, де національна мова ще якось функціонувала, наприклад, у Західній Україні, російською, починаючи з 2-3-х курсів, читалися суспільні, загальноосвітні та спеціальні дисципліни.

Показово, що для контролю виконання цієї «рекомендації» Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УРСР запровадило навіть спеціальну форму звітності, що зобов’язувала ректорів регулярно подавати Міністерству «перелік спеціальних дисциплін, які викладаються російською мовою» на кожному з факультетів керованого ними навчального закладу.

1979 рік

Під Львовом вбито композитора-співака Володимира Івасюка, пісні якого мали виразно український національний колорит.

Досі цей злочин не розкрито.

1983 рік

Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік», так званий «Андроповський указ».

1984 рік

Наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

Початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови, порівняно з учителями української мови.

1984-1985 роки

У концтаборах було замордовано Юрія Литвина, Валерія Марченка, Василя Стуса, Олексу Тихого.

1989 рік

Постанова ЦК КПРС про «Законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».

1990 рік

Прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

1993-1995 роки

Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації.

Вбито кілька десятків активістів національних українських партій та організацій у різних містах України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка.

Жодного злочинця по цих справах не було засуджено і навіть не заарештовано.

1994 рік

Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.

Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства з метою надання російської мові статусу державної.

Як наслідок: призупинення відновлення українських шкіл, переведення частини українських класів та шкіл на російську мову навчання.

1995 рік

Міністерство національностей України розробило напівтаємний «Проект державної програми… розвитку російської культури в Україні до 2000 року», в якій одна з «національних меншин» отримувала більші права, ніж українці.

1995 рік

У Харкові керована С. Кушнарьовим місцева влада відкрила пам’ятник україножеру маршалові Г. Жукову, який у кінці війни підписав наказ про виселення з України всіх українців.

Почато видання паспортів, написаних українською та російською мовами.

1998-2001 роки

У зв’язку з інформаційною революцією 90-х років російщення України відбувається ще інтенсивнішими методами, ніж за часів Валуєвщини.

Інформаційний простір України майже повністю зрусифікований.

Неукраїнська, а часом антиукраїнська політика урядів України призвела до того, що державну мову з української преси витіснила мова сусідньої країни, і співвідношення між україномовною та російськомовною пресою складає 1:10.

Зате Україна посідає перше місце у світі за рівнем оподаткування власної книги — 28%.

Унікальне за своїм цинізмом явище світового масштабу — нищення української мови!

У Франції за допомогою комп’ютеризації було встановлено, що українська мова є однією з найстаріших слов’янських мов і однією з найкращих світових.

Довідавшись про таку вагомість української мови для розвитку світової культури, Японія запровадила її вивчення в Токійському університеті.

Дивно але чомусь ніхто з московитів не розуміє що за більш ніж 400 років незважаючи на те що вони системно та методично нищили українську мову, культуру, ідентичність в них нічого не вийшло.

Винищити генетичний код українця неможливо, але це не привод для того щоб продовжувати нехтувати своєю мовою та культурою…

Syla.news

НОВИНИ

На День міста – новосілля для безпритульних тварин

До Дня Львова завершать будівництво Центру адопції безпритульних тварин.

Як повідомляє Depo.Львів, ЛКП “Лев” активно проводить роботи із завершення будівництва Центру адопції, який забезпечить прилаштування безпритульних собак і тварин, що потрапляють на підприємство з вулиці.

“Ми обшиваємо фасад Центру і згодом будемо штукатурити. Всередині вже є світло, найближчим часом будемо проводити сантехніку. Чекаємо на скляну вітрину, яка має прийти в кінці квітня. Тобто внутрішні роботи вже практично на фінальній стадії, зараз проводимо зовнішні роботи. Десь наприкінці квітня разом зі скляною вітриною будуть також встановлювати сонячні батареї. Попри вище перелічені роботи, ми займаємось підбором меблів та речей у котячу кімнату у Центр адопції” – розповіли у ЛКП “Лев”.

Syla.news

НОВИНИ

Залізо, аміак, фосфати. Чого ще надто багато у львівській воді?

Фахівцями було проведено лабораторне дослідження львівських водойм.

Нещодавно стали відомі результати моніторингу водних об’єктів Львова, проведених працівниками хімічної лабораторії КП «Адміністративно-технічне управління». Про це повідомляє  прес-служба ЛМР.

Від початку  року зробили 35 проб води, з яких 2 — річок, 9 — потоків, 22 — ставків. Моніторинг показав перевищення гранично допустимих концентрацій на такі показники: залізо, аміак, завислі речовини, ХСК, БСК 5, фосфати, СПАР та нітрати.

«Всього за 2016 рік проведено 2800 хімічних аналізів забруднюючих речовин», – зазначає керівник хімічної лабораторії Ігор Гуменний.

Контроль стану водних об’єктів є необхідною складовою моніторингу довкілля, зазначають у хімічній лабораторії КП «Адміністративно-технічне управління». Моніторинг річкових, ставкових вод – це система послідовних даних про стан водних об’єктів, прогнозування їх змін та розроблення рекомендацій для прийняття рішень, які можуть позначатися на якості води.

Syla.news

НОВИНИ

З 8 вересня політ “Львів – Берлін” коштуватиме 28 євро

Найбільший європейський лоукост Ryanair почне виконання рейсу Львів – Берлін раніше, ніж планувалося. Перший рейс Ryanair з України в Берлін відбудеться 8 вересня, а не 2 листопада, як було оголошено на прес-конференції 15 березня.

Про це повідомляє “Твоє Джерело Новин“.

“Ryanair радий повідомити, що запуск нового рейсу Львів – Берлін відбудеться на місяць раніше, ніж планувалося. Німецькі клієнти і відвідувачі можуть розраховувати на ще більш низькі тарифи, коли вони роблять замовлення заздалегідь для своєї відпустки.

Щоб відмітити цю подію, ми запускаємо розпродаж квитків Львів – Берлін від € 19,99 (579 грн) для подорожей у вересні та жовтні, які доступні для бронювання до опівночі 11 квітня“, – повідомила Ольга Павлонка, менеджер з продажів Ryanair.

По факту, зараз найнижча ціна на квитки Львів – Берлін – 27,99 євро, можливо сьогодні з’являться також анонсовані квитки по 19,99 євро.

Із міжнародного аеропорту «Львів» Ryanair здійснюватиме також авіарейси до Кракова, Вроцлава, Будапешта, Ейндховена, до Меммінгема, що біля Мюнхена, і Лондона. Перші рейси на цих напрямках Ryanair здійснюватиме з кінця жовтня – початку листопада.

Syla.news

НОВИНИ

Сьогодні у Львові відключать світло. Адреси

ПАТ «Львівобленерго» продовжить планові ремонтні роботи електрообладнання. Тож сьогодні, 11-го квітня, частина будинків у місті залишиться без електроенергії.

Про це інформує “Твоє Місто“.

Через планові ремонтні роботи завтра електроенергії тимчасово може не бути в двох районах Львова.

Syla.news

НОВИНИ

Великдень у Львові. Програма святкувань

Кожного року традиційно до Великодня у Львові організовують багато цікавих тематичних заходів, безліч атракцій, майстер-класів та фестивалів. Цього року мешканцям та гостям міста пропонують цікаві заходи в центрі та районах міста.

Про це розповідає “Дивись.інфо“.

Цього року «Великодній ярмарок» вже увосьме працюватиме щоденно з 7 квітня до 9 травня. На ярмарку постійно працюватиме торгова галерея із різноманітними подарунками та сувенірами, а також гастрономічний сектор зі стравами галицької кухні в оновленому форматі.

За словами менеджерки ТОВ «Львівські ярмарки» Ольги Гренюх, у Львові пройде Великодній сніданок – це інтерактивна вистава, де розповідають про всі традиції святкування Великодня для гостей закордону. На закінчення цього сніданку буде відбуватися фестиваль маївок разом із Софією Фединою.

«Новинкою «Великоднього ярмарку» є те, що ми створили цікавий фотосектор – напис Великодній ярмарок, який є інтерактивний, букви цього елементу є рухомі і сторений він з будівельного сміття», – розповіла Ольга Гренюх.

На площі Музейній відбудеться VII щорічний «Фестиваль Писанок», подія, у фокусі якої великодня писанка перетворюється на мистецький об’єкт.

З нагоди великого свята Воскресіння Христового Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького запрошує львів’ян та гостей міста на традиційні Фестини «Великдень у гаю», які відбудуться 16-17 квітня.

Як розповіла співробітниця Шевченківського гаю Соломія Довгань, на Фестинах буде діяти ряд святкових галявин, на яких водитимуть гаївки та веснянки, на гостей чекатимуть забави й веселі розваги. Головна подія свята – Великодній акція, що об’єднає понад 1000 осіб в «Алею благословення».

Впродовж святкування також відбудуться виступи фольклорних колективів, привітання від християнських спільнот, естрадних виконавців. Головні гості Фестин – ансамбль з Австрії «Народна танцювальна група Штайн» (нім. «Volkstanzgruppe Stein») з нижньо-австрійського міста Креме.

Для найменших учасників свята на дитячій галявині – давні традиційні Великодні забави, гаївочки. А галявина середньовічних лицарів запросить дітей на майстер-класи лицарських боїв.

Окрім цього, у багатьох локаціях будуть проводитись майстер-класи з різних тематичних мистецтв, організовані виставки.

Програма святкування

Подія Місце Дата/Час Організатор
1. Фестиваль писанок Пл. Музейна 01 – 23 квітня ПП «Дік Арт»
2. Великоднійярмарок Просп. Свободи 7 квітня – 9 травня ТзОВ «Львівські Ярмарки»
3. Майстер-клас «Сонцесяйна писанка» (за участі керівника дитячої студіїобразотворчого мистецтва «Пілот» К. Дмитраш) Бібліотека №22, вул. С. Петлюри, 41 6 квітня 15.00 ЦБС для дітей Львова
4. Містерія «Страсті Христові» Церква св. Свщм. Йосафата 9 квітня ЛГМО «Українська молодь – Христові»
5. Етновишкіл «Затиждень

Великдень»

Бібліотека №3 Вул. М Хвильового, 3 10 квітня 15. 00 ЦБС для дітей Львова
6. Арт-майданчик«Великодні

мотиви»

Бібліотека №13 вул. Князя Романа, 32 10 квітня 12. 00 ЦБС для дітей Львова
7. Майстер-клас до Великодніх свят Міський народний дім Збоїщ 12 квітня 17.00 Міський народний дім Збоїщ
8. Народознавчий лекторій «Мандрує світом Великдень» Бібліотека Ы°10 Вул. Залізняка, 5 12 квітня 11.30 ЦБС для дітей Львова
9. Народознавчо- мистецька вітальня «Орнамент української писанки» Бібліотека №24 вул.Дніпровська, 11 13 квітня 13.30 ЦБС для дітей Львова
10. Етнографічний мікс «Великдень – свято добра і перемоги життя над смертю» Бібліотека №26 вул.Окружна, 29 13 квітня 16.00 ЦБС для дітей Львова
11. Арт-проект «Інший Великдень» Центральна Дитяча Бібліотека, вул. Окуневського, 3 13 квітня 16.00 ЦБС для дітей Львова
12. Народознавчіоповідки

«Великоднє диво – писанка»

Центральна Дитяча Бібліотека, вул. Окуневського, 3 14 квітня 14.00 ЦБС для дітей Львова
13. Великдень в Гаю Музей народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького 16-17 квітня 13.00-18.00 Музей народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького, ТРК «Люкс»
14. «Поливанийпонеділок» Площа Ринок, центральний вхід у Ратушу 17 квітня 12.00-16.00
15. Великодні дзвони – 2017 Площа перед пам’ятником Івана Франка 20 квітня 2017 10.00-17.00 Департамент освіти і науки ЛОДА
16. Родинне свято«Великодній

моріжок»

Бібліотека №9 Вул. Личаківська, 189 20 квітня 12.00 ЦБС для дітей Львова
17. Благодійнийфестиваль

«Святкуймо

Воскресіння

разом»

Музей народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького 23 квітня 13.00-20.00 Благодійнаорганізація

«Фундація

Духовного

Відродження»

УГКЦ

Syla.news

НОВИНИ

Абонплату за газ скасовано

Національна комісія, що здійснює держрегулювання в сферах енергетики і комунальних послуг, скасувала своє рішення про введення абонплати за розподіл газу для його доопрацювання.

Відповідне рішення НКРЕКУ прийняла на засіданні у понеділок, передає “Інтерфакс-Україна“.

“Скасувати (рішення про впровадження абонплати за газ, – “24”), провести додаткові консультації, забезпечити, щоб ні для одного українця не було підвищень згідно з цим рішенням”, – повідомив глава НКРЕКУ Дмитро Вовк.

Нагадаємо, 28 березня НКРЕКУ прийняла рішення про затвердження за новою методологією тарифів на послуги розподілу природного газу для газорозподільних підприємств, розрахованих на основі приєднаної потужності.

Згодом прем’єр-міністр Володимир Гройсман розкритикував абонплату на газ заявивши, що абонплату необхідно скасувати. Пізніше про необхідність призупинити дію постанови про абонплаті за газ заявив і президент України Петро Порошенко.

Syla.news