Підсумки попереднього тижня

Підсумки попереднього тижня

Теракт у Києві, суд над Коханівським та інше… Політик, засновник благодійного фонду та лідер партії “Сила людей”, Віталій Ковтун підбив підсумки тижня, який минув.

Суд над Миколою Коханівським – це певний симптом руйнації інституцій, і це дуже тривожно. Адже, як можна було спостерігати, суд дуже ілюстративно перетворився з торжества справедливості у шоу. Важко оцінювати правильність чи неправильність дій правоохоронців, тому що нема довіри всередині суспільства, бо одна з гілок влади, на якій базується державність, дискредитувала себе. А така поведінка ще більше дискредитує судочинство в Україні.

Це точка біфуркації, після якої має бути або перезавантаження, або довгий скрупульозний і тривалий період відновлення довіри до судової гілки влади. Адже такі дії активістів, навіть якщо вони продиктовані правильними мотивами, виходять поза рамки окремо взятої справи, і є підтвердженням того, що соціум і влада живуть у різних реальностях.

Ніхто не дає гарантій, що завтра певна група впливу, захищаючи свого представника перед державою, через свою енергію виглядатиме в очах суспільства більш правою, аніж судова система. В нас вже не вперше трапляються випадки, коли групи впливу, доходячи до кінця в захисті «своїх», домагаються того, що підсудного випускають на поруки. А це ставить під питання виконання своїх обов’язків у правоохоронній системі.

Все це вказує на хворобу системи, трансформації і великі розриви між інституціями, які вже не можуть функціонувати по-старому, вони намагаються відновлюватися…. А з іншого боку, деструктивна енергія суспільства, можливо, й пришвидшує стагнацію чи падіння. Але турбує інший факт – альтернативної системи не вибудувано!

Теракт в Києві і реформа поліції

Теракт в центрі Києва, внаслідок якого загинули люди – це біда. Проте він має два аспекти: політичний і системний. І власне, на останньому хотів би зупинитись. Немає гіршого, коли реформа розпочинається, але не завершується, залишаючись у підвішеному стані. Кожна реформа потребує витрат, за неї потрібно заплатити, і якщо реалізація реформи десь затримується, то в подальшому її втілення в геометричній прогресії гальмується, зокрема, якістю надання послуг правоохоронною системою суспільству. Адже відбувається руйнація всіх зв’язків, агентурної мережі, оперативників, карного розшуку. Тобто, залишитись у підвішеному стані, не вибудувавши нічого навзамін старій системі – це дуже небезпечно для країни.

Романтична епоха «селфі з копом», коли покладались великі надії, закінчилась, натомість почались рутинні будні, які передбачають якісні виконання правоохоронцями своїх обов’язків. На жаль, тут відбувається “пробуксовка”. І це стосується не лише замаху на Мосійчука, але й інших терактів та вбивств. Питання контрольованості ситуації владою стає актуальним! Адже коли відбуваються такі речі, то цим може скористатись хтось із впливових гравців, які здатні перехопити ініціативу.

На жаль, політика своїм фасадом заміняє системну роботу інституцій. Думаю, що це наслідок того, що суспільство так і не стало замовником для виконавчої влади. Протягом 26 років незалежності Україна так і не сформувала політичного замовника виконавчого апарату, і виконавчий апарат став сам собі замовником. Проте не може бути виконавець сам собі замовником, адже рано чи пізно він деградує, стане безвідповідальним споживачем усіх наданих йому ресурсів та раковою пухлиною на тілі здорового організму. В розвинених країнах замовником всієї владної системи є суспільство, яке діє через різні політичні партії. Натомість у нас нема структурованого політикуму та партій. І автоматично весь держапарат стає сам собі замовником. Питання: хто стане політичним замовником для державного апарату, залишається відкритим.

Після замаху на Мосійчука розуміємо, що політика стає токсичною, і знаходитись поруч з політиком є небезпечно фізично. Смерті невинних людей через замах на політика – в цьому вся глибина суспільного драматизму. Адже вибух в центрі Києва біля телеканалу формує об’єктивний страх до самого явища політики. А якщо суспільство має такий острах, то вся боротьба за владу звужується до найбільш агресивного та мілітаризованого кола, де домінує не публічна боротьба, а, швидше силова.

План Маршалла не на часі?

Єврокомісар Йоганнес Ган скептично оцінив потребу в ухваленні плану Маршалла, зазначивши, що рівень довіри до України не високий. Я вже неодноразово висловлювався на тему того, що план Маршалла нам наразі «не світить». Система координат настільки прагматизується, що зараз мова йде не про підтримку України, а про те, що наша країна може дати навзамін. Я завжди скептично ставився до сподівань, що наші західні партнери пристануть на план Маршалла. Мене більше хвилює політика держави стосовно внутрішнього інвестора. Внутрішній ресурс шаленими темпами падає. І ми можемо пройти точку неповернення, коли своїми внутрішніми силами не зможемо вийти на світовий рівень. Розраховувати на план Маршалла, як на зовнішню підтримку, не варто. Натомість потрібно сформувати позитивний внутрішній бізнес-клімат та заручитися підтримкою внутрішнього інвестора. Якби влада інтенсивно працювала над тим, щоб залучити внутрішнього інвестора в реальний сектор економіки, то саме це стало би сигналом і для зовнішнього інвестора.

Водночас зауважу, що закиди наших зовнішніх партнерів про те, що нема довіри і реформи не проведені  – це швидше «відмовки». Адже в післявоєнний період США допомагали Європі, не ставлячи питання довіри. Для США Європа була більш цікавою з розвиненою економікою та технологіями, а не бідна та розчавлена війною. Ніхто ж тоді не говорив про довіру чи недовіру, натомість було світоглядне усвідомлення.

Сьогодні  я би повірив у план Маршалла, якщо б він обговорювався не лише з економічної точки зору, але й цілісно. А на цьому етапі він швидше виглядає, як чергова позика, яку хочемо отримати від західних партнерів, щоб покращити економічну ситуацію в нашій країні. Проте в пріоритеті та в національних інтересах країни є залучення внутрішнього інвестора. Але він має довіряти банківській системі, бачити стабільність на валютному ринку. Та при бажанні влади можна перебрати ініціативу і не просити, а пропонувати від України можливість реалізації плану Маршалла.

Syla.news

Схожі новини